Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції в Луганській області, головного управління Державного казначейства України у Луганській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 2 грудня 2008 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 20 травня 2009 року, відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції в Луганській області, головного управління Державного казначейства України у Луганській області на рішення Апеляційного суду Луганської області від 20 травня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції в Луганській області (далі - ВДВС), посилаючись на те, що рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 26 грудня 2001 року ухвалено поновити її на роботі в колективному сільськогосподарському підприємстві "Краснолуцький" та стягнути з останнього на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 919 грн. 70 коп. і на відшкодування моральної шкоди 600 грн.

У зв'язку з тривалим невиконанням ВДВС цього рішення, ухвалою Краснолуцького міського суду від 16 липня 2007 року дії зазначеного відділу щодо невиконання судового рішення від 26 грудня 2001 року про поновлення її на роботі визнано неправомірними, зобов'язано ВДВС в особі державного виконавця Кузьміної І.С. виконати це судове рішення в повному обсязі.

Вважаючи, що зазначеними неправомірними діями ВДВС їй заподіяно значну шкоду, позивачка просила стягнути з цього відділу на її користь на відшкодування матеріальної шкоди 98 940 грн. 96 коп. і моральної шкоди 99 тис. грн.

У подальшому позивачка уточнила свої вимоги, просила стягнути з відповідачів на її користь на відшкодування матеріальної шкоди 315 836 грн. 90 коп., моральної шкоди 500 тис. грн.

У процесі розгляду справи залучено до участі в ній як співвідповідача головне управління Державного казначейства України у Луганській області.

Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 2 грудня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 20 травня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції змінено, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким ці вимоги задоволено частково, стягнуто з держави на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн. шляхом списання коштів зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного казначейства України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ВДВС ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

У вересні 2009 року до Верховного Суду України надійшла заява головного управління Державного казначейства України у Луганській області про приєднання до касаційної скарги ВДВС.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав .

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, виходив із того, що ухвалою суду визнано неправомірними дії ВДВС щодо невиконання судового рішення (бездіяльність); зазначеною бездіяльністю працівників ВДВС позивачці завдано моральну шкоду.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів ( ст. 1173 ЦК України).

За положеннями ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) п ри розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України " Про державну виконавчу службу", ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Отже з урахуванням викладеного шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.

Рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 26 грудня 2001 року про поновлення позивачки на роботі в колективному сільськогосподарському підприємстві "Краснолуцький" на час ухвалення оскаржуваних судових рішень не виконано.

Ухвалою Краснолуцького міського суду від 16 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 13 вересня 2007 року та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 червня 2008 року, дії ВДВС щодо тривалого невиконання зазначеного судового рішення (бездіяльність) визнано неправомірними.

Висновок апеляційного суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на вимогах закону.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із характеру та обсягу страждань позивачки, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення та засад розумності.

Рішення апеляційного суду в указаній частині є законним і обгрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що законом визначено спосіб захисту прав у разі виникнення спірних правовідносин, проте позивачка не звернулася до суду з позовом у такий спосіб. Для відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди шляхом множення середньої заробітної плати державного виконавця на кількість днів невиконання судового рішення підстави відсутні.

З такими висновками судів можна погодитися.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6, відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції в Луганській області, головного управління Державного казначейства України у Луганській області відхилити.

Рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 2 грудня 2008 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 20 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.