Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 червня 2009 року,

У квітні 2008 році ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їх батько, ОСОБА_13, помер ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_13, зловживаючи спиртними напоями та не усвідомлюючи значення своїх дій, 7 лютого 2007 року вчинив заповіт на свою другу дружину та її дочку, відповідачів у справі, позбавивши позивачів права на спадковий будинок та земельну ділянку, заповівши це майно відповідачам. ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили визнати заповіт недійсним та визнати за ними право на 1/3 частку в спадковому майні за кожним.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 червня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7 просять скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що позивачі не надали доказів того, що їх батько при житті вчинив заповіт на свою дружину – ОСОБА_8 та її дочку ОСОБА_9 в стані неосудності, від призначення експертизи відповідачі відмовились.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Для визначення стану фізичної особи на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Згідно з положеннями п. 2 ст. 145 ЦПК України, призначення експертизи є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Установлено, що в позовній заяві ОСОБА_6, ОСОБА_7 викладено клопотання про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи, на розгляд якої вони просили поставити питання, чи страждав ОСОБА_13 психічним захворюванням і чи міг він усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними під час складення заповіту на ім`я ОСОБА_8 та ОСОБА_9 У судових засіданнях позивачі підтримували позовні вимоги.

Таким чином, позивачами було заявлено клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, на яке суд уваги не звернув. Експертизу по справі не призначив, посилаючись у рішенні на те, що відповідачі відмовились від призначення експертизи, чим порушив принцип змагальності судового процесу, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд на зазначені обставини уваги не звернув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 7 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.