6-2909св10 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 07.07.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2009 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року,

У липні 2009 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що позичальником ОСОБА_2 не виконуються умови кредитного договору про повернення кредиту в сумі 230 тис. грн., укладеного між ним та банком 26 листопада 2007 року, у зв’язку із чим виникла заборгованість, що складається з боргу за кредитом, заборгованості за відсотками за період з жовтня 2008 року до 2 липня 2009 року, пені за кредитом за період з 16 жовтня 2008 року до 2 липня 2009 року, пені за відсотками за період з 16 листопада 2008 року до 2 липня 2009 року. Посилаючись на існування договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, позивач просив стягнути заборгованість із відповідачів як солідарних боржників.

У процесі розгляду справи ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" неодноразово уточнювалися позовні вимоги, і остаточно позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, що виникла станом на 18 серпня 2009 року в загальному розмірі 269 076 грн. 44 коп.

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору поруки, укладеного між нею та банком 26 листопада 2007 року, таким, що припинив дію з 26 лютого 2008 року, посилаючись на те, що під час розгляду справи про поділ майна між нею та ОСОБА_2 вона дізналася про укладення додаткової угоди № 2 від 26 лютого 2008 року до вищезазначеного кредитного договору. Згідно із цією додатковою угодою було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом з 11 % до 16,5 % річних, але про зміну умов договору ОСОБА_1 не знала й згоди на такі зміни не давала, тому на підставі ст.ст. 559, 651 ЦК України договір поруки є таким, що втратив дію.

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2009 року позов ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 269 076 грн. 44 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року рішення районного суду в частині стягнення заборгованості змінено: доповнено абзац другий резолютивної частини рішення словами "на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Це ж рішення в частині стягнення судових витрат скасовано, стягнуто з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь позивача по 850 грн. на повернення судового збору та по 126 грн. на повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 і ОСОБА_1 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 та зі зміною рішення суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 244 510 грн. 09 коп.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Ві дповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому згідно зі ст. 214 ЦПК України рішення суду повинно відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначеним вимогам рішення районного та апеляційного суду не відповідають.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 як солідарний боржник залишається зобов’язаною перед кредитором доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі, і не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників із кредитором, в яких цей боржник не бере участі.

Такого висновку суд дійшов без урахування положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, згідно з якими порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі був встановлений факт зміни зобов’язання за кредитним договором шляхом укладення між кредитором та позичальником 26 лютого 2008 року додаткової угоди про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 11 % до 16,5 %, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя без його згоди.

Однак вимоги ч. 1 ст. 559 ЦК України ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом до уваги взято не було, хоча у своєму позові та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 вказувала зазначені вище норми закону, посилаючись на них також як на підставу для відмови в первісному позові.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою підстави позову, які з посиланням на ч. 1 ст. 559 ЦК України полягали в припиненні договору поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання між кредитором і боржником додатковою угодою від 26 лютого 2008 року в частині підвищення відсоткової ставки за користування кредитом. Будь-якого висновку із цього питання суд не зробив.

Апеляційний суд, частково реагуючи на доводи ОСОБА_1, зазначив, що збільшення відсоткової процентної ставки за додатковою угодою не слід вважати збільшенням відповідальності поручителя, оскільки пп. 1.4-1.6 кредитного договору передбачено право банку змінювати відсоткову ставку.

Такого висновку суд дійшов без урахування того, що зазначеними пунктами кредитного договору передбачено умови зміни відсоткової ставки, однак вона була змінена не за цими умовами, а додатковою угодою, яка не замінювала та не передбачала відміну положень пп. 1.4-1.6 кредитного договору, а тому висновок апеляційного суду про відсутність збільшення відповідальності поручителя є передчасним.

Крім того, повністю задовольняючи позов ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення з відповідачів заборгованості за договором кредиту в сумі 269 076 грн. 44 коп., суд першої інстанції виходив із доведеності факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання та умов договору, але при цьому не зробив розрахунків, з яких конкретних сум складається зазначена загальна сума заборгованості, чи включено до цієї суми та в якому розмірі суму пені за кредитом, пені за відсотками, і не навів жодних мотивів, з яких він не взяв до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо конкретного розміру заборгованості та нарахування сум пені за відсотками.

З викладеного вбачається, що суд у порушення ст. 214 ЦПК України не дав належної правової оцінки доводам відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1; чітко не встановив розрахунок сум, що підлягають стягненню за договором кредиту; не зазначив, якими доказами підтверджено конкретні суми нарахувань та спростовано доводи відповідача проти цих нарахувань.

Указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2009 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.