Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договору фінансування будівництва житла розірваним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2009 року,

У лютому 2009 року Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 вересня 2006 року між ним та відповідачами укладено договір про фінансування будівництва житла за програмою "50x50". Предметом цього договору є участь відповідачів у фінансуванні будівництва жилого будинку № 3 по вул. Милославській в м. Києві із розрахунку: 50 % - за кошти міського бюджету, 50 % - за кошти громадян. Об'єктом інвестування є трикімнатна квартира № 248, загальною площею 90,62 кв.м. У процесі виконання умов договору, а саме під час оформлення свідоцтва про право власності позивачу стало відомо про те, що на момент укладення договору від 15 вересня 2006 року відповідачами було приховано той факт, що рішенням керівництва Служби зовнішньої розвідки України від 20 липня 2006 року була надана службова трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 57,5 кв.м. Після цього позивач направив листа відповідачам про те, що оформити свідоцтво про право власності на житло немає можливості, оскільки вони не перебувають на квартирному обліку, а тому підстав для отримання квартири на пільгових умовах немає. Також відповідачам було запропоновано в строк до 1 квітня 2008 року повідомити про розрахунковий рахунок, на який можна було б повернути сплачені інвестором кошти на будівництво квартири, але дану пропозицію відповідачі відхилили. Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради просило визнати договір про фінансування будівництва житла за програмою "50x50", укладений між сторонами 15 вересня 2006 року, розірваним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 4 вересня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, розірвано договір від 15 вересня 2006 року про фінансування будівництва житла за програмою "50х50", укладений між Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що право на укладення договору на фінансування будівництва житла за програмою "50х50" визначено положенням про порядок фінансування житла за кошти міського бюджету та кошти населення, затвердженого наказом Головного управляння житлового забезпечення від 30 вересня 2003 року. Відповідно до п. 1.3 цього положення, правом на придбання житла користуються громадяни, які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку. На час укладення між сторонами спірного договору, 15 вересня 2006 року, сім’я ОСОБА_6 потребувала поліпшення житлових умов та перебувала на квартирному обліку. Договір може бути розірваний у разі істотного порушення стороною умов договору. Позивачем не доведено, що відповідачами істотно порушені умови договору, чи істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладені договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольнивши позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що відповідачів не можна визнати такими, що потребують поліпшення житлових умов, оскільки їм 11 жовтня 2006 року видано ордер на службову квартиру, а 16 березня 2007 року ця квартира виключена з числа службових, відповідачі зняті з квартирного обліку. Зняття відповідачів з квартирного обліку та забезпечення їх житлом є істотними змінами обставин, що якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали такий договір, тому такі зміни є підставою для його розірвання відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, а тому посилання апеляційного суду на зазначену норму права, як підставу для розірвання договору, є необгрунтованим.

Не грунтуються на матеріалах справи і є припущеннями апеляційного суду висновки про те, що відповідачі забезпечені житлом, а тому істотно змінилися обставини, що є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору. Оскільки сам по собі факт видачі на ім’я відповідачів ордеру на службове житло і подальше виключення квартири із числа службових не свідчить, що відповідачі вселилися згідно ордеру і використовують для проживання надане житло, не потребують поліпшення житлових умов. Доказів забезпечення відповідачів житлом, у зв’язку з чим істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, суду не надано.

Вирішуючи спір, апеляційний суд належним чином не перевірив заперечення відповідачів на апеляційну скаргу (а.с. 99-104) про те, що приватизованого або іншого житла у м. Києві вони не мають, тимчасово мешкають у квартирі АДРЕСА_2. Надана їм за ордером квартира приватизована у 2008 році іншими особами.

За таких обставин в апеляційного суду не було правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору фінансування будівництва житла розірваним.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 вересня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.