Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.

Лященко Н.П., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 листопада 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування часток статутного фонду, посилаючись на те, що вони та ОСОБА_5 були засновниками ТОВ "Лідо" і 21 червня 2004 року на загальних зборах засновників, на яких були присутні всі засновники, було прийнято рішення про продаж частини статутного фонду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 На підставі цього рішення вони, як засновники ТОВ "Лідо" домовилися з ОСОБА_6 про укладення з ним договору купівлі-продажу частки статутного фонду товариства, відповідно до якого ОСОБА_6 придбає 33 % статутного фонду ТОВ "Лідо" за 2 млн. доларів США, а ОСОБА_5 придбає додатково 6,2 % статутного фонду за 400 тис. доларів США.

Оскільки після прийнятого рішення та досягнення домовленості про укладення договору купівлі-продажу частки статутного фонду ОСОБА_6 не мав можливості внести повністю всю суму, то він запропонував їм до внесення ним коштів укласти з ним договір дарування.

2 липня 2004 року між сторонами було укладено договір дарування, однак ОСОБА_6 не передав товариству відповідної суми грошей.

Посилаючись на ці обставини та вказуючи на те, що за цим договором обдарований мав здійснити на користь дарувальників дії майнового характеру, ОСОБА_3, ОСОБА_4 вважали, що договір дарування частки статутного фонду є недійсним і просили задовольнити їх позовні вимоги.

Справа розглядалася судами неодноразово.

рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 5 листопада 2008 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 2 липня 2004 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування судових рішень з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладений договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені та передбачались зустрічні зобов’язання. Суд вважав, що метою цього договору було приховання договору купівлі-продажу частини статутного фонду, який між сторонами фактично був укладений, а тому дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами. рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 27 постанови Пленуму "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2 (v0002700-09) , виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Установлено, що 21 червня 2004 року були проведені загальні збори засновників ТОВ "Лідо", на яких було прийнято рішення про уступку ОСОБА_6 частки статутного фонду ТОВ "Лідо" в обмін на інвестиції від нього в розмірі 2 млн. доларів США та уступку ОСОБА_7 частини статутного фонду в обмін на інвестиції від останнього в розмірі 400 тис. доларів США (а. с. 178-179).

2 липня 2004 року між сторонами укладено договір дарування часток статутного фонду ТОВ "Лідо" ( а.с.6).

Відповідно до цього договору дарування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали безоплатно у власність, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли безоплатно у власність відповідні частки статутного фонду ТОВ "Лідо".

При цьому в п. 4 договору зазначено, що згідно з вимогами чинного законодавства України та п. 4.6 розділу 4 Установчого договору ТОВ "Лідо" передача у власність предмета договору проводиться за взаємною згодою учасників товариства, які є також сторонами за цим договором.

рішенням господарського суду Одеської області від 23 липня 2008 року визнано за ОСОБА_6 право власності на 33% статутного фонду ТОВ "Лідо", зобов’язано ТОВ "Лідо" підготувати всі необхідні документи для реєстрації за ним права власності на цю частку статутного фонду (а. с. 213-218).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наміру ОСОБА_6 укласти договір купівлі-продажу частки статутного фонду та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору купівлі-продажу, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата відповідних коштів.

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні, а тому в їх задоволенні необхідно було відмовити.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 5 листопада 2008 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити .

рішення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 5 листопада 2008 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.