6-2805св10 Про поділ спадкового майна та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом - 16.06.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3, головного управління юстиції у м. Києві про поділ спадкового майна, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, третя особа – орган опіки та піклування Печерської районної у м. Києві державної адміністрації головного управління юстиції у м. Києві про поділ спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2010 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 – батько неповнолітньої ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_3 Оскільки ОСОБА_3 отримала свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно, просила поділити спадкове майно, яке збереглося після смерті ОСОБА_4 з урахуванням компенсації від проданого спадкового майна, частина якого належить ОСОБА_2, в сумі 846 225 грн. 50 коп.; виділити в натурі в порядку перерозподілу спадкового майна квартиру АДРЕСА_1, транспортні засоби залишити у власності спадкоємців, між якими вони були поділені, визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спадкове майно, видане на вказану квартиру, зобов’язати Шосту Київську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом з урахуванням поділу спадкового майна.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила поділити спадкове майно, а саме залишити у її власності земельні ділянки, що належали її померлому чоловіку, автомобілі залишити у власності сторін відповідно до фактично здійсненого розподілу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Поділено майно, яке збереглося після смерті ОСОБА_4 Виділено ОСОБА_2 в порядку поділу спадщини квартиру АДРЕСА_1. Транспортні засоби залишено у власності спадкоємців, між якими вони були фактично поділені. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на спадкове майно, видане ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1. Зобов’язано Шосту Київську державну нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину за законом з урахуванням поділу спадкового майна. В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2010 року рішення районного суду в частині задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано, в задоволенні позову відмовлено. В решті – рішення районного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не повідомила нотаріуса про існування іншого спадкоємця під час видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, а оскільки все спадкове майно відповідачкою відчужено, що підтверджується договорами купівлі-продажу, то неповнолітня ОСОБА_2 має право на спадкове майно, яке збереглося, або на грошову компенсацію відповідно до норми ч. 1 ст. 1280 ЦК України

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що норма ч. 1 ст. 1280 ЦК України не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, а у разі порушення прав неповнолітньої ОСОБА_2 її законний представник вправі звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності на спадкове майно та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадкове майно, видане іншому спадкоємцю.

Зазначені висновки не ґрунтуються на нормах матеріального права, крім того, апеляційний суд дійшов їх з порушенням процесуальних норм права.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно: квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; гаражний бокс АДРЕСА_3; транспортні засоби: автомобілі ЗІЛ ММЗ 45023, "Форд" моделі "Маверик-2", "Фольксваген" моделі "Гольф – 1,9"; земельні ділянки площею 0,752 га; 0,750 га; 0,339 га; 0,289 га; 0,940 га; 0,750 га; 0,194 га; 0,996 га; 1,265 га; 0,293 га; 0,202 га; 2,250 га; 2,250 га, що розташовані на території села Березівка та Небелицької сільської ради Макарівського району Київської області.

Спадкоємцями ОСОБА_4 за законом є дружина – ОСОБА_3 та неповнолітня дочка – ОСОБА_2

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк тривалістю у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У передбачений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори і після закінчення цього строку – 14 грудня 2005 року та 21 січня 2006 року відповідно до вимог ст. 1296 ЦК України та ст. 66 Закону України "Про нотаріат" отримала свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно: земельні ділянки, квартири, гаражний бокс, транспортні засоби (а.с. 108, 211 т. 1).

Неповнолітня ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину після смерті батька не отримувала, до нотаріальної контори не зверталася.

Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 1268 ЦК України апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину.

Разом з тим, судами встановлено, що фактично все спадкове майно отримане лише одним спадкоємцем – ОСОБА_3,, частиною якого вона розпорядилася згідно з договорами купівлі-продажу від 3 травня 2007 року, 4 травня 2007 року, 14 травня 2007 року, 6 червня 2007 року, 8 червня 2007 року, 3 липня 2007 року.

Частиною 1 ст. 1280 ЦК України встановлено, що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

У справі, що розглядається, виникли подібні за змістом цивільні відносини: неповнолітня особа після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між іншими спадкоємцями (спадкоємцем) та прийняття спадщини цим спадкоємцем і отримання ним свідоцтв про право на спадщину та розпорядження частиною спадкового майна, заявила своє право на спадкове майно, передбачене ч. 4 ст. 1268 ЦК України та просила перерозподілити спадщину шляхом передання в натурі частини майна, яке збереглося або сплати грошової компенсації.

Враховуючи, що іншими нормами книги шостої ЦК України (435-15) "Спадкове право", не врегульовано питання захисту прав неповнолітньої особи у таких випадках, суд першої інстанції обґрунтовано застосував норму ч. 1 ст. 1280 ЦК України, яка регулює подібні за змістом цивільні відносини.

В силу ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов’язки, які виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але таких, що не суперечать йому, підпадають під дію цивільного законодавства і регулюються за аналогією.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦК України у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З урахуванням аналізу змісту зазначених правових норм, висновок апеляційного суду про те, що норма ч. 1 ст. 1280 ЦК України не поширюється на правовідносини сторін і не є підставою для захисту прав неповнолітньої особи на спадкове майно не можна визнати правильним, а рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим.

Крім того, з урахуванням положень ч. 1 ст. 304 ЦПК України рішення апеляційного суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити такі питання, зокрема, встановити склад та вартість спадкового майна, частки спадкоємців у цьому майні з урахуванням підстав набуття майна спадкодавцем та правового статусу цього майна: особисте майно спадкодавця чи спільне сумісне майно подружжя; склад та вартість майна, що збереглося у спадкоємця; склад та вартість майна, отриманого спадкоємцем; склад та вартість майна, яким спадкоємець розпорядився після прийняття ним спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 215, ст. 316 ЦПК України мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

У порушення зазначених процесуальних норм апеляційний суд не встановив факти, які підлягають встановленню та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Визначаючи частку неповнолітньої ОСОБА_2 у спадковому майні, апеляційний суд виходив з того, що все майно, крім квартири АДРЕСА_2, є спільним сумісним майном спадкодавця з ОСОБА_3, в якому неповнолітній належить ? частка.

При цьому суд не врахував положення ст. ст. 57, 60 СК України, відповідно до яких до спільного сумісного майна подружжя належить майно, нажите подружжям за час шлюбу, до якого не відноситься, зокрема, майно набуте одним із подружжя на підставі договору дарування, придбане за особисті кошти або безоплатно, яке є його особистою власністю.

Так, визнаючи спільним сумісним майном подружжя всі земельні ділянки, що належали спадкодавцю, апеляційний суд не дав оцінки тій обставині, що частина з них набута спадкодавцем за договорами дарування, зокрема, земельна ділянка площею 1, 265 га (договори дарування від 8 та 9 квітня 2004 року №№ 1495, 1490, 1505, 1500, 1465), земельна ділянка площею 0, 293 га (договір дарування від 8 квітня 2004 року № 1460); земельна ділянка площею 0, 996 га (договори дарування від 17 квітня 2004 року №№ 1569, 1565, 1561, 1573), а частина передана безоплатно за рішенням Небелицької сільської ради від 29 липня 2004 року № 69-12-VI (земельна ділянка площею 2, 250 га).

Дійшовши висновку про те, що все спадкове майно крім квартири АДРЕСА_1 та транспортних засобів, які розподілені між спадкоємцями, ОСОБА_3 продала за договорами купівлі-продажу, суд не дав оцінки тій обставині, що за фактом їх укладення порушена кримінальна справа, а дійсність договорів купівлі-продажу земельних ділянок є предметом окремого судового спору, та не з’ясував результати його розгляду.

Крім того, висновок апеляційного суду про розподіл транспортних засобів між спадкодавцями не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки на автомобіль ЗІЛ ММЗ свідоцтво про право на спадщину за законом отримала ОСОБА_3, за якою цей автомобіль зареєстрований, в тому числі станом на 9 лютого 2010 року.

Оскільки позов ОСОБА_3 стосується того ж предмету спору і є взаємопов’язаним із позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі.

З наведених мотивів відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, оскільки неправильне застосування норм матеріального і процесуального права призвело до неправильного вирішення справи апеляційним судом.