Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор‘євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Данчука В.Г.,

Балюка М.І., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" про розірвання договору оренди земельної ділянки,

У січні 2009 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 2 червня 2006 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Айова" (далі – ТОВ "Айова") було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,7468 га, яка знаходиться на території Рогівської сільської ради Уманського району Черкаської області, строком на 10 років зі сплатою орендної плати в розмірі 1,5% від проіндексованої вартості земельної ділянки. Указом Президента України від 19 серпня 2008 року "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) було підвищено розмір орендної плати за договорами оренди земельних ділянок до 3%, однак відповідач відмовляється переглянути орендну плату та збільшити її розмір відповідно до Указу Президента України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 2 червня 2006 року.

рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 1 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, позов задоволено. Розірвано договір оренди від 2 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Айова".

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Айова" просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач змінив умови укладеного договору у відповідності з Указами Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1529/99) , від 2 лютого 2002 року № 92 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (92/2002) та від 19 серпня 2008 року № 725 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) , не збільшив оренду плату до розміру 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної частки (паю), допустив інші істотні порушення умов договору.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що між сторонами 2 червня 2006 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,7468 га, яка знаходиться на території Рогівської сільської ради Уманського району Черкаської області, строком на 10 років зі сплатою орендної плати в розмірі 1,5% від проіндексованої вартості земельної ділянки (п. 9). Розмір орендної плати за договором переглядається 1 раз на рік за певних обставин.

Згідно з п. 36 договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є систематична несплата орендної плати ( п. 39 договору).

Відповідно до вимог чч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних правовідносин, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, заявляючи позов, не посилався на невиконання відповідачем обов’язків орендаря, які передбачені ст. 25 Закону України "Про оренду землі", а лише посилався на те, що в порушення п. 13 договору відповідач тривалий час не переглядав розмір орендної плати, яку безпідставно відмовляється збільшити до 3% від проіндексованої вартості земельної ділянки відповідно до Указу Президента України від 19 серпня 2008 року (725/2008)

Ухвалюючи рішення, суд визнав, що відповідачем порушується п. 13 договору, який передбачає щорічний перегляд розміру орендної плати та який тривалий час не переглядався, що відповідач безпідставно відмовився збільшити орендну плату до 3% від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки згідно з Указом Президента України від 19 серпня 2008 року, що є істотним порушенням умов договору.

Проте згідно з п. 13 укладеного договору розмір орендної плати переглядається 1 раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Тобто умови договору не зобов’язують сторони вносити зміни до договору, зокрема збільшувати чи зменшувати розмір орендної плати, а лише зобов’язують за певних обставин переглянути умови договору. Зміна умов договору можлива на вимогу однієї із сторін і за взаємною згодою ( п. 36 договору).

Однак доказів пред’явлення таких вимог сторонами надано не було й матеріалами справи не встановлено. Не може бути визнано таким доказом колективну заяву орендодавців до керівництва ТОВ "Айова" (а.с. 12-13), або проведення загальних зборів чи рішення зборів власників земельних паїв, оскільки відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Даний договір є двостороннім, він не стосується прав та обов’язків всіх власників земельних ділянок, а зобов’язує лише позивача і відповідача до виконання його умов, оскільки тільки вони є сторонами договору.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству. Договір між сторонами укладено 2 червня 2006 року – у період дії Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (92/2002) , яким був встановлений мінімальний розмір орендної плати у 1,5%, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) встановлено розмір орендної плати не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки і є обов’язковим з дня набрання Указом чинності. В тексті Указу відсутнє посилання про те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.

Таким чином, суд застосував до спірних правовідносин положення нормативно-правового акта, дія якого на спірні правовідносини не поширюється, а апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та залишив рішення міськрайонного суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду про порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки не відповідають обставинам справи, вимогам закону і тому таке рішення не можна визнати законним і обґрунтованим відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України.

Оскільки обставини справи з’ясовані в повному обсязі, колегія суддів вважає за можливе за наявними в справі доказами ухвалити нове рішення – про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" задовольнити.

рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 1 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.