Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Луспеника Д.Д.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Дунаєвська Світлана Миколаївна, про визнання договору дарування удаваним правочином, стягнення суми боргу за договором купівлі-продажу та трьох процентів річних,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування, посилаючись на те, що 6 липня 2007 року вони з відповідачкою уклали та нотаріально посвідчили договір дарування 60 % статутного капіталу ТОВ ВКФ "Ресолсервіс", відповідачка примусила його вийти зі складу учасників товариства та видала розписку, що сплатить йому вартість частки в розмірі 45 600 грн., проте відмовилася від таких своїх обов’язків, цей договір укладений ним під впливом насильства, обману та помилки й унаслідок збігу тяжких обставин.

Позивач просив розірвати укладений між ним та відповідачкою договір дарування від 6 липня 2007 року та поновити його в складі учасників ТОВ ВКФ "Ресолсервіс".

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що під час укладення договору дарування від 6 липня 2007 року відповідачка зобов’язалася сплатити йому вартість його частки в статутному капіталі ТОВ ВКФ "Ресолсервіс" в розмірі 45 600 грн., однак такого свого обов’язку не виконала.

Судом зазначені позови об’єднано в одне провадження.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Позивач під час розгляду справи змінив позовні вимоги, зазначивши, що договір дарування від 6 липня 2007 року є удаваним правочином, оскільки між ним та відповідачкою фактично було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ВКФ "Ресолсервіс", а ОСОБА_2 як покупець не оплатила вартість такої частки.

ОСОБА_1 просив визнати договір дарування частки в статутному капіталі товариства, укладений між ним та відповідачкою 6 липня 2007 року, удаваним правочином і визнати цей договір договором купівлі-продажу, стягнути з ОСОБА_2 45 600 грн. вартості частки в статутному капіталі товариства та три проценти річних – 1 191 грн. 85 коп.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 жовтня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановлено, що 6 липня 2007 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Ресолсервіс" вартістю 45 600 грн. У цей же день відповідачка надала позивачеві розписку. в якій зазначено, що вона зобов’язується повернути ОСОБА_1 45 600 грн. до 1 вересня 2007 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що між сторонами дійсно був укладений договір дарування частки у статутному капіталі. а розписка не пов’язана з договором дарування і не свідчить про те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу.

З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши рішення без змін.

Проте з такими висновками повність погодитись не можна, оскільки суд в порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України неповно з’ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не встановив які правовідносини виникли між сторонами, не дав належної оцінки наданим сторонами доказам, зокрема залишив поза увагою те, що співпадають дати укладання договору та написання розписки, а також зазначені у них суми.

Суд також не встановив, в яких стосунках перебували сторони, які перебували у шлюбі, а у 2007 році вирішували питання про його розірвання та поділ майна.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.