Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Директорат програм розвитку освіти" про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою державної установи "Директорат програм розвитку освіти" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2009 року й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 6 травня 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державної установи "Директорат програм розвитку освіти" про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що наказом відповідача від 8 травня 2008 року № 3-К її було звільнено з посади головного бухгалтера державної установи "Директорат програм розвитку освіти" на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. У порушення вимог ст. 116 КЗпП України у день звільнення з нею не проведено розрахунку. Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги й остаточно просила суд стягнути з державної установи "Директорат програм розвитку освіти" на її користь 53 343 грн. 29 коп. заборгованості зі заробітної плати, 90 670 грн. 19 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 6 травня 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з державної установи "Директорат програм розвитку освіти" на користь ОСОБА_1 125 848 грн. 42 коп. заборгованості, на користь держави 1 258 грн. 48 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі державна установа "Директорат програм розвитку освіти" просить скасувати ухвалені у справі рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при звільненні позивачки з посади головного бухгалтера 8 травня 2008 року державна установа "Директорат програм розвитку освіти" не виплатила їй заробітну плату за період з грудня 2007 року до березня 2008 року.

Суд дійшов висновку, що розрахунок із ОСОБА_1 не проведено з вини відповідача, який повинен сплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте погодитися з висновками суду не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заперечуючи проти позову, державна установа "Директорат програм розвитку освіти" указувала, що ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера й відповідала за нарахування та виплату заробітної плати, а після звільнення не передала відповідну документацію.

У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд зазначених заперечень відповідача не перевірив та належним чином не з’ясував, чи виплатила державна установа "Директорат програм розвитку освіти" ОСОБА_1 заробітну плату за період з грудня 2007 року до березня 2008 року та чи провела із нею розрахунок у день її звільнення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачці.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі -Порядок) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням працівника визначається виходячи з виплат за останні два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню.

Стягуючи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, суд у порушення Порядку виходив із заробітної плати позивачки в розмірі 10 144 грн., яка встановлена їй згідно з додатком до наказу державної установи "Директорат програм розвитку освіти" від 1 серпня 2007 року № 39 (а.с. 35).

За викладених обставин ухвалені у справі рішення без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати наведене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної установи "Директорат програм розвитку освіти" задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 6 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.