Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Української універсальної біржі, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Миргородської міської ради, треті особи: орган опіки та піклування Миргородської міської ради, Друга Миргородська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Явтух М.В., дочірнє комунальне підприємство "Миргородтехінвентаризація", про визнання недійсними договору купівлі – продажу, договору дарування та усунення перешкод у користуванні квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_11 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2009 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 9 січня 1991 року ОСОБА_6 та членам його сім’ї на підставі спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкової організації Миргородського пенькозаводу видано ордер на заселення у кімнату АДРЕСА_1. У липні 1996 року регіональне відділення Фонду державного майна України в Полтавській області передало ВАТ "Миргородський коноплезавод" нерухоме майно, серед якого і гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Будинок на праві власності належить територіальній громаді в особі Миргородської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності 3 серпня 2005 року. 29 вересня 2004 року між ВАТ "Миргородський коноплезавод", в особі ліквідатора ОСОБА_10, та ОСОБА_11 укладено договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1. 28 квітня 2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Зазначені дії відповідачів порушують право позивачів на користування житлом. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 просять задовольнити їх позовні вимоги та визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 вересня 2004 року між ВАТ "Миргородський коноплезавод", в особі ліквідатора ОСОБА_10, та ОСОБА_11, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 квітня 2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, зобов’язати відповідачів не чинити перешкоди у користування спірною квартирою.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2009 року, позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 вересня 2004 року, визнано недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 квітня 2005 року. Зобов’язано ОСОБА_11, ОСОБА_12 не чинити перешкоди ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 25 грн. 50 коп. у рахунок оплати судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_11 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 вересня 2004 року між ВАТ "Миргородський коноплезавод", в особі ліквідатора ОСОБА_10, та ОСОБА_11, суперечить вимогам закону, то він є недійсним, як це передбачено частиною першою статті 215 ЦК України. Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 квітня 2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, є похідним від недійсного договору купівлі – продажу, а тому є також недійсним. Оскільки позивачі не визнані такими, що втратили право користування житлом, то їх вимога про зобов’язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою ґрунтуються на вимогах закону.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 9 січня 1991 року ОСОБА_6 видано ордер на право зайняття із сім’єю, яка складається з трьох осіб, кімнати № 11 у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації та профкому і комітету комсомолу Миргородського пенькозаводу, з яким ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах.

18 вересня 1997 року ОСОБА_6 звільнився з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням.

Статтями 127, 129 ЖК України передбачено, що гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Єдиною підставою для вселення на надану житлову площу у гуртожитку є ордер.

Працівники підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв’язку з роботою підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менш як десять років, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення (пункт 2 частини першої статті 125 ЖК України, частина друга, третя статті 132 ЖК України).

Судом не з’ясовано право ОСОБА_6, на момент укладення договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 вересня 2004 року, на проживання у гуртожитку, як це передбачено пунктом 2 частини першої статті 125 ЖК України, а також чи не припинено його право на користування кімнатою у гуртожитку, як це передбачено статтею 132 ЖК України.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 29 травня 2003 року ВАТ "Миргородський коноплезавод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_10

В ході ліквідаційної процедури проведена інвентаризація майна, а також експертна оцінка окремих об’єктів.

Будинок АДРЕСА_1 увійшов до переліку майна ВАТ "Миргородський коноплезавод", включеного в приватизацію, квартири у будинку були виставлені на продаж на аукціоні та викуплені громадянами за ціною, встановленою експертною оцінкою.

Установлено, що 29 вересня 2004 року між ВАТ "Миргородський коноплезавод" в особі ліквідатора ОСОБА_10, та ОСОБА_11 укладено договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 Спірний договір укладено на підставі проведеного аукціону з продажу майна ВАТ "Миргородський коноплезавод".

В даному випадку ОСОБА_11 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 у розумінні частини першої статті 388 ЦК України.

У зв’язку з викладеним захист порушених прав можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК України, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача.

Сторонами за віндикаційним позовом є власники майна або титульні володільці та незаконні володільці майна. Інші особи не є стороною в таких правовідносинах.

Судом не з’ясовано чи є ОСОБА_6 стороною спірного договору.

Крім того, ОСОБА_6, при реалізації спірної квартири з відкритих торгів (аукціону), які проводились на підставі постанови Господарського суду Полтавської області від 29 травня 2003 року, якою ВАТ "Миргородський коноплезавод" визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру, своїм правом на отримання її у власність не скористався, хоча 15 березня 2004 року був переможцем аукціону, але не сплатив вартість придбаного майна.

Судом не з’ясовано чи порушено права ОСОБА_6 та членів його сім’ї при реалізації спірної квартири, а також чи були підстави для звернення із зазначеним позовом ОСОБА_6 та членів його сім’ї.

Отже, с уд у порушення вимог закону належним чином не перевірив доводів сторін, не повно з’ясував обставини справи, не надав їм оцінки, а також не визначився із характером спірних правовідносин.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_11 задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2009 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.