Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 26 жовтня 2009 року,

У січні 2008 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він та його дружина ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 21 липня 1995 року. 7 вересня 2006 року позивач та його дружина склали заповіт, за змістом якого заповіли все своє майно, а саме належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_7 з умовою, що вона виконає всі дії та формальності по організації похорон та протягом одного року з дня відкриття спадщини, встановить надмогильні пам’ятники. ІНФОРМАЦІЯ_1 року дружина позивача ОСОБА_8 померла. Після смерті ОСОБА_8 спадкоємець ОСОБА_7 ніяких дій по організації похорон не вчинила, на похорони взагалі не з’явилась, а також не встановила надмогильний пам’ятник. Оскільки відповідачка ОСОБА_7 не виконує вимоги заповіту і, як вважає позивач, виконувати у майбутньому не буде, то, на його думку, заповіт вчинено під впливом обману, а також не виражає дійсної волі спадкодавців. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним заповіт, укладений 7 вересня 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_7

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 26 жовтня 2009 року, позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 7 вересня 2006 року, укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_7

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2008 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 7 грн. 50 коп. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 8 грн. 50 коп. у рахунок оплати судових витрат.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 січня 2009 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 42 грн. 50 коп. у рахунок оплати судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачкою ОСОБА_7 умови заповіту не виконано. Крім того, на момент укладення заповіту ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, не могла самостійно прочитати його текст, оскільки у період з 27 лютого 2000 року по 3 березня 2000 року вона перебувала у лікарні з приводу зрілої ускладненої катаракти правого ока, незрілої катаракти лівого ока та міопатії високого ступеня обох очей. У зв’язку із зазначеним захворюванням ОСОБА_8 була проведена операція, однак, гострота зору не дозволяла їй читати тексти. Отже, заповіт, укладений 7 вересня 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_7, суперечить вимогам статей 1248, 1253 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_8 7 вересня 2006 року уклали заповіт на ім’я ОСОБА_7 на все своє майно: квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 просив визнати заповіт недійсним у зв’язку з невідповідністю його статті 215 ЦК України, оскільки волевиявлення ОСОБА_8 під час укладення заповіту не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, а також унаслідок захворювання очей гострота зору не дозволяла їй читати тексти.

Оскільки унаслідок захворювання очей гострота зору не дозволяла ОСОБА_8 читати тексти, то в такому разі заповіт повинен посвідчуватись нотаріусом відповідно до статей 1247, 1248 ЦК України.

У разі не виконання цих вимог закону вважається, що такий заповіт укладено із порушенням вимог щодо його посвідчення.

Згідно статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) від 30 травня 2005 року № 7 передбачено, що заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Зазначене судом залишено поза увагою.

Крім того, відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу.

Висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом за правилами, передбаченими статтею 212 ЦПК України. Незгода суду з висновком експерта повинна бути вмотивована в рішенні або ухвалі, як це передбачено частинами шостою, сьомою статті 147 ЦПК України.

Установлено, що висновком посмертної судово – психіатричної експертизи, проведеної на підставі ухвали апеляційного суду Волинської області від 12 лютого 2009 року, встановлено, що у ОСОБА_8 на час укладення заповіту не було виражених змін зі сторони психіки, а тому вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Судом першої інстанції не надано оцінки зазначеному висновку посмертної судово – психіатричної експертизи, а також у рішенні суду не вмотивовано незгоду з таким висновком експерта.

Отже, судом вирішено справу з порушенням вимог норм матеріального права, а також не досліджено всі обставини справи і не надано їм оцінки.

Вияснення цих обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 26 жовтня 2009 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.