Суддя Вищого адміністративного суду України Бухтіярова І.О., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

04 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка не вжила заходів для належної перевірки викладених фактів та обставин ознак дисциплінарного проступку судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 та суддів Верховного суду України ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5.;

- зобов'язати Вищу раду правосуддя відкрити дисциплінарне провадження стосовно судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 та судді Верховного суду України ОСОБА_4.;

- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка виявилась у ненаданні належної відповіді на запит ОСОБА_1 від 02.08.2016 р., від 12.12.2016 р.;

- окремою ухвалою звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору з додержанням норми ч. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, ст. 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії";

- зобов'язати Вищу раду правосуддя протягом 15-ти дів надати, відповідно до законодавства, належну обґрунтовану відповідь на запит ОСОБА_1 від 02.08.2016 р., від 12.12.2016 р.;

- поновити строк звернення до суду.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Порядок розгляду таких звернень визначено статтями 14-16 цього Закону.

Згідно зі статтею 126 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя.

Таким чином, органам суддівського самоврядування, уповноваженим особам цих органів делеговані певні управлінські повноваження, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Тобто, на відміну від реалізації особою своїх прав у відносинах, врегульованих Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , порушення адміністративної справи має передумовою обставини, визначені, зокрема, частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тоді як, право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Як свідчать матеріали позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до оскарження рішення Вищої ради правосуддя про залишеня без розгляду та повернення скарги стосовно судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 та суддів Верховного суду України ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5.

Однак, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Тоді як, Вищою радою правосуддя не вчинено будь-яких дій або бездіяльності які б створювали для позивача права та обов'язки і породжували для нього право на захист, і відповідно, право на звернення з даним позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14 та від 12.04.2017 року № 21-3830/14.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.

Проте, ОСОБА_1 є особою, яка не є суб'єктом суддівського самоврядування, а тому не має права на звернення до суду буд-якої юрисдикції з позовними вимогами щодо оскарження рішень визначених законом органів за результатами здійснення такого самоврядування.

Керуючись статтями 17, 109, 160, 165, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження за його позовною заявою до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .