Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й.,

Барсукової В.М., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права власності та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є спадкоємцем після смерті батька – ОСОБА_5, який був власником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_4 у 1996 році придбала за договором купівлі-продажу квартиру НОМЕР_1 у цьому ж будинку. У 1998 році вона уклала зі Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва та комунальним підприємством управління житлового господарства "Печерськжитло" інвестиційний договір про переобладнання 90, 5 кв.м горища під мансарду, яка була включена до складу її квартири й на яку видано свідоцтво про право власності, унаслідок чого площа її квартири збільшилася на 135, 3 кв.м Посилаючись на те, що до складу площі квартири, яка була надана відповідачці у власність, увійшли допоміжні приміщення горища будинку, позначені в технічному паспорті №НОМЕР_3, НОМЕР_4, в яких розташоване технічне обладнання будинку і які відносяться до неподільного майна, що перебуває в спільній сумісній власності власників будинку та не підлягає відчуженню, просив визнати недійсним наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 1 листопада 2001 року № 1223-С/К1 про оформлення та видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_4 і свідоцтво від 21 листопада 2001 року про право власності в частині передачі у власність та посвідчення права власності на допоміжні приміщення горища, №НОМЕР_3, НОМЕР_4 площею 3,7 кв.м та 8,8 кв.м, зобов’язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в здійсненні права власності на ці приміщення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2010 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 1 листопада 2001 року № 1223-С/К1 про оформлення та видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_4 та видане на підставі нього свідоцтво про право власності від 21 листопада 2001 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 та посвідчення права власності на приміщення горища №НОМЕР_3, НОМЕР_4, площею 3,7 кв.м та 8,8 кв.м у будинку АДРЕСА_1; зобов’язано ОСОБА_4 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на частину приміщення горища №НОМЕР_3, НОМЕР_4.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 були сусідами та володіли на праві власності суміжними квартирами, відповідно НОМЕР_2 та НОМЕР_1, які розташовані на останньому четвертому поверсі будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 належала квартира НОМЕР_2 на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою від 21 травня 1996 року, а ОСОБА_4 належить квартира НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на Українській біржі "Десятинна", від 25 березня 1996 року.

ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та спадкоємцем за законом, однак у встановленому законом порядку не зареєстрував право власності на спадкове майно - квартиру (а.с. 7, 53 зв).

Розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 20 червня 1997 року № 271 "Про орендне користування нежитловими приміщеннями, що є комунальною власністю Старокиївського району м. Києва" ОСОБА_5 надано в орендне користування горище, що розташоване над його квартирою АДРЕСА_1, площею 100 кв.м під допоміжні побутові приміщення квартири терміном до 31 грудня 2007 року та укладено відповідний договір оренди цього приміщення.

Відповідно до інвестиційного контракту від 7 грудня 2000 року № 228 Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, комунальним підприємством управління житлового господарства "Печерськжитло" та ОСОБА_5 укладено інвестиційний контракт, згідно з яким районна державна адміністрація, як власник будинку № 28/ НОМЕР_4 на вулиці Лютеранській у місті Києві передає ОСОБА_5 як інвестору, в оренду горище площею 100 кв.м у вказаному будинку, а інвестор, ОСОБА_5, за власні кошти забезпечує здійснення переобладнання горища указаного будинку.

У 1998 році ОСОБА_4 як власник квартири НОМЕР_1 у цьому ж будинку також звернулася до Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва за дозволом на влаштування мансарди в горищному приміщенні.

Рішенням Старокиївської ради народних депутатів м. Києва від 26 червня 1998 року ОСОБА_4 надано дозвіл на переобладнання частини горища площею 155, 5 кв.м будинку № 28/9 на вулиці Лютеранській у місті Києві з подальшим його викупом.

22 жовтня 1998 року ОСОБА_4, Старокиївською районної державною адміністрацією м. Києва та комунальним підприємством управління житлового господарства "Печерськжитло" укладено інвестиційний контракт № 298, за яким інвестору передано для облаштування мансарди з подальшим викупом частину горища площею 135, 3 кв.м.

Розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 30 серпня 2001 року № 735 мансардне приміщення площею 135, 3 кв.м, яке переобладнано відповідачкою ОСОБА_4 на базі викупленого горища, у будинку АДРЕСА_1 включено до складу квартири НОМЕР_1.

На підставі вказаного розпорядженням Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 21 листопада 2001 року, замість договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 1996 року, ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру НОМЕР_1 з урахуванням мансардного приміщення площею 290, 8 кв.м.

Відповідно до технічної документації за ОСОБА_4 закріплено житлове приміщення площею 156, 28 кв.м квартири НОМЕР_1 на четвертому поверсі зазначеного будинку, а з урахуванням приватизованої мансарди площею 135, 3 кв.м, загальна площа квартири становить 290, 8 кв.м.

12 квітня 2005 року апеляційним судом м. Києва, ухвалено рішення, що набрало чинності, яким вирішено цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні приміщенням мансарди, виселення, відшкодування майнової шкоди, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, комунального підприємства по утриманню житлового господарства в Печерському районі м. Києва "Печерськжитло" про визнання неукладеними договорів оренди та інвестиційного контракту.

Цим рішенням ОСОБА_5 – власнику квартири НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1 – відмовлено, зокрема, у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_4 від 21листопада 2001 року № 1223-С/КІ та про видачу їй свідоцтва про право власності на квартиру НОМЕР_1.

Під час розгляду зазначеної справи судами перевірялися, зокрема, доводи ОСОБА_5 про порушення його прав із підстав, передбачених ст. ст. 383, 386, 393 ЦК України, та зроблено висновки про відсутність порушень його прав при ухваленні Головним управлінням Київської міської державної адміністрації від 1 листопада 2001 року наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про оформлення та видачу свідоцтва про право власності при передачі ОСОБА_4 у власність приміщень, позначених у технічному паспорті на її квартиру №НОМЕР_3, НОМЕР_4, що розташовані на горищі будинку.

На час вирішення цього спору ОСОБА_5 був власником квартири НОМЕР_2 і орендарем приміщення горища площею 100 кв.м.

Заявляючи в суді 30 вересня 2009 року позов, ОСОБА_3 – син ОСОБА_5 – на підставі норм ст. ст. 11, 12, 15, 16, 320, 321, 369, 391, 393, 1268 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" та ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" просив визнати недійсним наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації №1223С/КІ про оформлення та видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 в частині передачі у власність та посвідчення права власності на допоміжні приміщення горища площею 3,7 кв.м і 8,8 кв.м, позначених у технічному паспорті на квартиру №НОМЕР_3, НОМЕР_4, та видане ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на цю квартиру у зв’язку з порушенням його прав як співвласника багатоквартирного жилого будинку передачею ОСОБА_4 у власність приміщень НОМЕР_3, № НОМЕР_4 горища, посилаючись на те, що ці приміщення є допоміжними, в яких знаходиться технічне обладнання, призначене для технічного обслуговування всього будинку.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту належності йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 й допоміжних приміщень у цьому будинку та недоведеності факту порушення його прав власника квартири.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд посилався на те, що спірні приміщення горища є допоміжними приміщеннями будинку, співвласником яких є, зокрема, позивач, права якого порушені, а відтак підлягають захисту в обраний ним спосіб.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в установленому законом порядку – ст. ст. 182, 316, 317, ч. 4 ст. 334, ст. 1299 ЦК України – ОСОБА_3 не набув права власності на квартиру НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1, оскільки таке право виникає в спадкоємця з моменту державної реєстрації нерухомого майна, а відтак відсутні підстави для висновку про порушення його прав, передбачених ст. 10 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" при передачі ОСОБА_4 у власність приміщень НОМЕР_3, № НОМЕР_4, що розташовані на горищі будинку.

Крім того, як установлено судом першої інстанції, зазначені приміщення, які є частиною горища будинку, не призначені для забезпечення експлуатації будинку, оскільки в цих приміщеннях відсутні будь-які інженерні комунікації і технічні пристрої, необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир.

Відсутність у цих приміщеннях будь-якого технічного обладнання, у тому числі інженерних комунікацій, технічних пристроїв, розподільних вентилів контуру водопостачання та центрального опалення, підтверджена матеріалами справи.

Іншими співвласниками будинку право власності ОСОБА_4 на спірні приміщення з моменту його набуття – 21 листопада 2001 року – не оспорюється.

За змістом ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та виходячи з роз’яснень, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (v004p710-04) , допоміжними приміщеннями (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.), які передаються безоплатно у спільну власність громадянам одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків є такі допоміжні приміщення жилого будинку, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Оскільки передані у власність ОСОБА_4 приміщення № НОМЕР_3, НОМЕР_4 не призначені для такої мети, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення вимог ОСОБА_3

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин Закон України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) та Закон України "Про планування і забудову території" (1699-14) , які не поширюються на спірні правовідносини, неправильно витлумачив положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_3

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 грудня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.