Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у праві спільної часткової власності зі сплатою грошової компенсації та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Сумської області від 19 січня 2010 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення права на частку у праві спільної часткової власності на квартиру та гараж зі сплатою грошової компенсації. Позивач зазначав, що їм з відповідачкою на праві спільної часткової власності належить трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1. Йому належить 73/100 часток квартири, а відповідачці – решта 27/100 часток. Також на праві спільної сумісної власності їм належить гараж АДРЕСА_2. Посилаючись на те, що частка відповідачки в квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне користування квартирою та гаражем є неможливим через неприязні стосунки з відповідачкою після розірвання шлюбу, а також на те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім’ї, оскільки після розірвання шлюбу відповідачка вибула на постійне проживання в Російську Федерацію, громадянство якої вона набула, позивач просив припинити право власності відповідачки на 27/100 часток квартири та 1\2 частку гаражу з присудженням з нього на її користь відповідної грошової компенсації.

В квітні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна, нажитого за період шлюбу з ним.

Рішенням Путивльського районного суду від 26 жовтня 2009 року первісний позов задоволено повністю, а зустрічний частково. Припинено право ОСОБА_7 на частку у праві спільної власності на квартиру та гараж та стягнуто з ОСОБА_6 на її користь 25 722 грн. грошової компенсації. Здійснено поділ решти майна між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 19 січня 2010 року рішення суду першої інстанції у частині припинення права на частку ОСОБА_7 у праві спільної часткової власності на квартиру зі сплатою їй ОСОБА_6 відповідної грошової компенсації скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та в апеляційному порядку не перевірялося.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про припинення права ОСОБА_7 на частку у праві спільної часткової власності на квартиру з присудженням на її користь з ОСОБА_6 відповідної грошової компенсації, суд першої інстанції виходив із того, що частка ОСОБА_7 є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, спільне користування нею через неприязні стосунки між сторонами є неможливим, до того ж таке припинення не завдасть істотної шкоди ОСОБА_7 та членам її сім’ї.

Такий висновок є правильним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2. річ є неподільною;

3. спільне володіння і користування майном є неможливим;

4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності. ОСОБА_6 належить 73/100 часток квартири, а ОСОБА_7 – 27/100 часток. Квартира є неподільною і виділити належні сторонам частки в натурі неможливо. Сторони є колишнім подружжям і після розірвання шлюбу між ними склалися неприязні стосунки. ОСОБА_7 з 2006 року в квартирі не проживає, знялася з реєстраційного обліку в ній та виїхала на постійне проживання в Російську Федерацію, громадянство якої набула. ОСОБА_6 іншого житла немає.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення права ОСОБА_7 на частку у спірній квартирі з присудженням на її користь з іншого співвласника – ОСОБА_6 відповідної грошової компенсації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в позові, апеляційний суд вказав, що на належну ОСОБА_7 частку в квартирі припадає одна жила кімната, тобто її частка не є незначною і може використовуватися нею, оскільки факт неприязних стосунків між сторонами сам по собі не свідчить про неможливість такого використання, а інших доказів, які б підтверджували таке, у справі немає.

Однак, при цьому апеляційним судом не враховано, що для припинення права співвласника на частку у праві спільної часткової власності достатньо будь-якої однієї з чотирьох передбачених ст. 365 ЦК України підстав та не спростовано правильний висновок суду першої інстанції про те, що за умови що ОСОБА_7 виїхала на постійне проживання до іншої держави, громадянство якої набула, таке припинення не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім’ї.

В той же час посилання апеляційного суду на неправильне визначення судом першої інстанції розміру грошової компенсації, яка підлягає присудженню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7, є правильним, оскільки, визначаючи її, суд виходив з інвентарної оцінки квартири. Разом з тим, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у абзаці третьому пункту 6 постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) , розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди – судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

За таких обставин рішення апеляційного суду відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції не оскаржується, відтак, відповідно до положень ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не перевіряється.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 19 січня 2010 року в частині скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення в цій частині нового рішення скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.