6-8213св10 Про визнання частково недійсним рішення селищної ради та визнання недійсним державного акта на земельну ділянку - 02.06.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_4, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" про визнання частково недійсним рішення селищної ради та визнання недійсним державного акта на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2010 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1994 року з дозволу власника, правонаступником якого є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива"(далі – СТОВ "Агрофірма "Нива"), вона користується земельною ділянкою площею 0, 082 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. На цій ділянці збудувала будинок, який у 2003 році прийнято до експлуатації і видано свідоцтво про право власності. У 2008 році вона звернулась до Одеської міської ради із заявою про передачу в приватну власність земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, для обслуговування будинку, однак з’ясувалося, що 21 січня 2008 року державний акт на цю земельну ділянку Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області видано ОСОБА_4 Просила визнати неправомірним і скасувати рішення Таїровської селищної ради Одеської області від 24 квітня 2003 року №147 "Про безоплатну передачу у приватну власність гр. ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 082 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, виданий 21 січня 2008 року ОСОБА_4

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано неправомірним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 квітня 2003 року № 147; визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 082 га, виданий ОСОБА_4 21 січня 2008 року.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що в 1994 році ОСОБА_3 на підставі рішення зборів уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства "Нива" (протокол від 31 серпня 1994 року № 3) придбала разом із ОСОБА_6 приміщення складу, що розташоване на території 9-ї станції Чорноморської дороги (нині вул. Ак. Вільямса). Приміщення складу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розібрали, територію розчистили й на частині звільненої земельної ділянки ОСОБА_3 самочинно побудувала жилий будинок (а.с. 19, 26, 27).

Розпорядженням Київської районної державної адміністрації м. Одеси від 20 жовтня 2003 року № 1610 затверджено акт прийняття будинку до експлуатації та визнано за ОСОБА_3 право власності на будинок, господарські будівлі й споруди за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17-18).

На підставі цього розпорядження виконавчим комітетом Одеської міської ради 31 жовтня 2003 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на будинок (а.с. 31).

У 2007 році ОСОБА_3 звернулася до Одеської міської ради із заявою про приватизацію земельної ділянки, якою вона користується з 1994 року й на якій розташований її будинок. Під час виконання землевпорядних робіт з’ясувалося, що рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 квітня 2003 року № 147 цю саму земельну ділянку площею 0, 082 га безоплатно передано в приватну власність та видано державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_4, але зазначено іншу адресу: АДРЕСА_3 (а.с. 9, 10).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 районний суд виходив із того, що рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району від 24 квітня 2003 року № 147 є неправомірним, а державний акт, виданий ОСОБА_4, є недійсним, оскільки земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_4 не перебувала в її користуванні, а є тією ділянкою, якою з 1994 року користувалася ОСОБА_3

Крім того, за висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, передача спірної земельної ділянки в приватну власність ОСОБА_4 здійснена Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області з порушенням вимог ст. 118 ЗК України без розроблення проекту відведення та поза межами її компетенції, оскільки згідно з Постановою Верховної Ради України від 7 лютого 2002 року № 3064-ІІІ "Про зміну меж міста Одеси Одеської області" (3064-14) земельні ділянки по АДРЕСА_4 увійшли до адміністративних меж міста Одеси.

Однак, із судовими рішеннями попередніх судових інстанцій не можна погодитись, тому, що суди дійшли їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 3 ст. 215 ЦПК України мотивувальна частина рішення повинна містити висновки про встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення; мотиви, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти із зазначенням, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Виходячи зі змісту ст. ст. 213, 215 ЦПК України судові рішення повинні містити вичерпні висновки про встановлені обставини і їх правові наслідки.

Висновки є вичерпними, коли вони підтверджуються достатніми і допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оцінюючи надані сторонами докази, суди не дотрималися встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Так, ухвалюючи рішення, суд у порушення вимог ст. ст. 10, 58, 59, 60, 212 ЦПК України не дав оцінки доводам ОСОБА_4 про те, що спірна земельна ділянка була надана їй у користування в 1991 році – до продажу в 1994 році двом особам: ОСОБА_3 і ОСОБА_6 – складського приміщення для розібрання на будівельні матеріали, у зв’язку із чим без належного обґрунтування дійшов висновку про набуття саме ОСОБА_3 на підставі ст. 30 ЗК Української РСР 1990 року права власності на спірну земельну ділянку разом із придбаним цими особами об’єктом нерухомості.

При цьому суд, посилаючись на рішення зборів уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства "Нива" (далі – КСП "Нива") від 31 серпня 1994 року про продаж ОСОБА_3 та ОСОБА_6 приміщення складу, як підставу набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, на якій цей склад розташований, не врахував, що цим рішенням питання надання ОСОБА_3 чи ОСОБА_6 разом із будівлею складу конкретної земельної ділянки із зазначенням її розміру не вирішувалося.

У той же час ОСОБА_4 надано суду виписку з протоколу № 7 зборів уповноважених членів колгоспу імені К. Лібкнехта (попередника КСП "Нива і СТОВ "Агрофірма "Нива") від 12 березня 1991 року про закріплення за нею земельної ділянки площею 0,8 га на АДРЕСА_4 (територія другої бригади 9-ї станції Чорноморської дороги ) та довідку від 29 січня 2009 року СТОВ "Агрофірма "Нива" про те, що за ОСОБА_4 рахується земельна ділянка площею 0, 04 га в західній частині с. Чорноморка (а.с. 116 та матеріали перевірки по заяві ОСОБА_4.), яким суд належної оцінки не дав.

За таких обставин висновок суду про правомірність користування ОСОБА_7 з 1994 року – з моменту придбання будівлі складу, земельною ділянкою на підставі ст. 30 ЗК Української РСР 1990 року не можна визнати обґрунтованим.

Крім того, ОСОБА_4 посилалася на те, що саме на надану їй рішенням зборів від 12 березня 1991 року земельну ділянку вона правомірно отримала державний акт і звела на ній будинок із господарськими спорудами, якими безпідставно заволоділа ОСОБА_3

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 надала суду й інші докази – документи перевірки її заяв і письмові пояснення фізичних та посадових осіб, які містять інформацію про спірні обставини. Суд також за її клопотанням і клопотанням ОСОБА_3 допитав свідків, зокрема: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та інших, однак у порушення вимог ст. ст. 212, 215 ЦПК України рішення суду не містить узагальненого викладу змісту цих доказів, зокрема показань свідків, та їх оцінки.

Судом також належним чином не перевірені доводи сторін про те, до повноважень якого органу відносилося вирішення питань у галузі земельних відносин у 2003 році, ураховуючи наявність у справі суперечливих доказів щодо часу розмежування меж міста Одеси й Одеської області.

Зокрема, з відповіді Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 23 листопада 2006 року вбачається, що з обліку Овідіопольського району Одеської області земельні ділянки по АДРЕСА_4 зняті та увійшли до меж міста Одеси лише з 1 січня 2006 року (а.с. 32, 97).

Суд залишив також поза оцінкою доводи ОСОБА_4 про те, що рішення від 20 жовтня 2003 року № 1610 про введення будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію й визнання за ОСОБА_3 права власності на нього прийнято Київською районною державною адміністрацією Одеської міської ради за відсутності в ОСОБА_3 документа, що підтверджує її право користування чи право власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований та про скасування цього рішення розпорядженням Київської районної державною адміністрації від 20 липня 2009 року № 463 за протестом прокурора (а.с. 17, 222).

Таким чином, неповно з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.