Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – житлово-будівельний кооператив "Мрія", про відшкодування шкоди,

У липні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, 8 квітня 2008 року сталося залиття його квартири з вини відповідача, який проживає в квартирі АДРЕСА_2 цього будинку поверхом вище та проводив ремонт комунікацій у своїй квартирі, внаслідок залиття його квартира пошкоджена, йому завдана майнова та моральна шкода.

Позивач просив стягнути з відповідача 44 516 грн. на відшкодування майнової шкоди та 20 тис. грн. за завдану моральну шкоду.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 6 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 5 травня 2009 року відсутня вина відповідача в залитті квартири позивача, а згідно акту від 9 квітня 2008 року, складеного ЖБК "Мрія", пошкодження гайки-футорки на чавунній батареї у квартирі відповідача можливе при відключенні від центральної системи теплопостачання квартири, що належить позивачу.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов’язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Судом установлено, що факт залиття квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу, 8 квітня 2008 року мав місце.

За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 5 травня 2009 року визначити технічну причину залиття квартири АДРЕСА_1 за результатами проведеного візуального обстеження не вбачається можливим, зазначена в складеному ЖБК "Мрія" акті від 9 квітня 2008 року причина залиття квартири є найбільш імовірною.

У зазначеному висновку експерт не вирішував питання наявності чи відсутності вини ОСОБА_4 у залитті квартири.

Установивши такий факт, суд у порушення вимог статей 212 – 215 ЦПК України (1618-15) у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, не дав належної оцінки наданим ОСОБА_3 доказам та його поясненням, не зазначив у рішенні результату їх оцінки, не встановив та не зазначив у рішенні причини залиття квартири позивача, не визначився з особою, відповідальною за завдану шкоду, фактично поклав лише на позивача обов’язок доведення наявності вини відповідача в залитті квартири й не навів мотивів та обставин, із огляду на які вважав спростованою презумпцію вини заподіювача шкоди, при цьому суд обґрунтував відмову в задоволенні позову лише припущеннями, так як ні висновком судової будівельно-технічної експертизи від 5 травня 2009 року, ні складеним ЖБК "Мрія" актом від 9 квітня 2008 року причину залиття квартири позивача та винну в залитті особу не встановлено.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду від 6 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.