6-29515св09 Про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та його поділ - 02.06.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,

У липні 2008 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що з травня 1998 року до травня 2008 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4

13 листопада 2006 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5, автомобіль ВАЗ-2106 за 2 200 доларів США.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати договір купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнати автомобіль спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з відповідача грошову компенсацію в сумі, еквівалентній 1 100 доларам США.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2009 року, позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля вартістю 16 745 грн. 08 коп., укладений 13 листопада 2006 року між ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Визнано автомобіль спільною сумісною власністю подружжя. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 8 375 грн. 54 коп. компенсації за ? частину автомобіля. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а тому фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля. Оскільки автомобіль був придбаний у шлюбі, суд визнав його спільною власністю подружжя.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що з травня 1998 року до травня 2008 року сторони перебували у шлюбі .

13 листопада 2006 року на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом, ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5, надав право розпоряджатися ОСОБА_4 та ОСОБА_3 автомобілем ВАЗ-2106 (а.с. 41).

Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України можливе лише у разі обов’язкового нотаріального посвідчення правочину.

Між тим, для договору купівлі-продажу автомобіля нотаріальна форма не вимагається.

На а.с. 13 є довідка Тульчинського ВРЕР управління державної автомобільної інспекції про те, що за ОСОБА_4 автомобіль ВАЗ-2106 не реєструвався.

Суд, задовольняючи позовні вимоги, не врахував, що сама по собі довіреність на управління та розпорядження автомобілем не свідчить про укладення договору купівлі-продажу.

У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суд належним чином не перевірив заперечення відповідача про те, що договір купівлі-продажу автомобіля не укладався, а тому автомобіль не може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги не звернув та залишив рішення районного суду без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.