Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Регіонального фонду підтримки підприємництва в Миколаївській області про зміну дати звільнення, внесення записів у трудову книжку, видачу трудової книжки та довідки про заробітну плату, вчинення дій, стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки й відшкодування моральної шкоди,

У жовтні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Регіонального фонду підтримки підприємництва в Миколаївській області про зміну дати звільнення, стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки й відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера, 1 вересня 2005 року подала заяву про надання відпустки з наступним звільненням, але під час відпустки захворіла й повторно подала заяву про звільнення з роботи з 19 грудня 2005 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, проте відповідач на таку її заяву не звернув уваги й звільнив її з 3 січня 2006 року, при цьому їй не видано трудової книжки та не проведено повного розрахунку при звільненні, в тому числі не виплачено передбаченої статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги, неправомірними діями відповідача їй також завдана моральна шкода.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Під час розгляду справи позивачка уточнила та доповнила позов і просила зобов’язати Регіональний фонд підтримки підприємництва в Миколаївській області змінити дату її звільнення на день фактичної видачі трудової книжки, видати їй трудову книжку (вкладиш) із внесенням відповідних записів про прийняття на роботу й звільнення, видати їй довідку про доходи, здати до Пенсійного фонду України скоригований звіт за 2005 рік і звіт за 2006 рік, а також скориговану форму 1 ДФ за 2005 рік і 2006 рік та сплатити за неї податки й внески, стягнути допомогу по тимчасовій непрацездатності в розмірі 3 024 грн., вихідну допомогу в розмірі 1 330 грн. 34 коп., стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки з урахуванням індексу інфляції в розмірі 88 463 грн. 18 коп., 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 500 грн. – витрат по оплаті правової допомоги.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2009 року позов задоволено частково, постановлено змінити дату звільнення ОСОБА_3 з 3 січня 2006 року на 18 травня 2009 року, зобов’язати Регіональний фонд підтримки підприємництва в Миколаївській області видати позивачці трудову книжку із внесенням до неї записів про прийняття на роботу й звільнення, видати їй довідку про середню заробітну плату, стягнути з відповідача на користь позивачки допомогу по тимчасовій непрацездатності в розмірі 3 024 грн., вихідну допомогу в розмірі 1 330 грн. 34 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки в розмірі 51 523 грн. 44 коп., а також стягнути з Регіонального фонду підтримки підприємництва в Миколаївській області в дохід держави 558 грн. 77 коп. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; в задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_3 допомоги по тимчасовій непрацездатності змінено й розмір такої допомоги зменшено з 3 024 грн. до 1 779 грн. 84 коп., рішення суду в частині позову про зміну дати звільнення, видачу трудової книжки та довідки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки й відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про зміну дати звільнення, видачу трудової книжки та довідки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки, постановлено задовольнити частково позов про відшкодування моральної шкоди та стягнути з відповідача на користь позивачки 1 тис. грн. на відшкодування такої шкоди; в задоволенні решти позову відмовлено, розмір судового збору постановлено зменшити з 558 грн. 77 коп. до 51 грн., а рішення суду першої інстанції в частині позову про стягнення вихідної допомоги при звільненні, видачу довідки, вчинення дій та в частині стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_3 з 13 жовтня 2004 року працювала на посаді головного бухгалтера Регіонального фонду підтримки підприємництва в Миколаївській області, у період із 26 вересня по 16 грудня 2005 року позивачка хворіла, після одужання здала листи непрацездатності відповідачу, але допомога по тимчасовій непрацездатності їй не була виплачена, а 3 січня 2006 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Також установлено, що трудовий (страховий) стаж позивачки складає більше 10 років, при звільненні ОСОБА_3 також не було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності та вихідну допомогу згідно статті 44 КЗпП України, а також не було видано трудової книжки.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд виходив із того, що за змістом статті 116 КЗпП України в повний розрахунок, який проводиться зі звільненим працівником, включається заробітна плата – оплата праці за останній день роботи, а також компенсація за невикористану відпустку, тому факт невиплати відповідачем ОСОБА_3 допомоги по тимчасовій непрацездатності та вихідної допомоги не тягне за собою передбачену статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Також змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_3 допомоги по тимчасовій непрацездатності й зменшуючи розмір такої допомоги з 3 024 грн. до 1 779 грн. 84 коп., апеляційний суд зазначив, що в Регіональному фонді підтримки підприємництва в Миколаївській області була відсутня трудова книжка ОСОБА_3, тому розмір допомоги в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності становить 60 % від заробітної плати, виходячи зі стажу її роботи у фонді – один рік.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок – виплатити всі суми, що належать йому; при невиконанні такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Установивши, що при звільненні позивачці не було виплачено допомоги по тимчасовій непрацездатності та вихідної допомоги, апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України на такий факт уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, помилково дійшов до висновку про те, що розрахунок із звільненим працівником обмежується лише виплатою йому заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, й безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності визначено статтею 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" .

Згідно абзаців 2 та 4 частини першої статті 37 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років; 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.

Апеляційний суд погодився з тим, що страховий стаж ОСОБА_3 складає більше 10 років, при цьому в порушення зазначених вимог закону та без наведення в рішенні належних мотивів визначив позивачці розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності як для особи, що має страховий стаж до 5 років.

Крім того, ухвалюючи рішення, апеляційний суд частково змінив рішення суду першої інстанції, проте одночасно частково скасував його й ухвалив у частині позовних вимог нове рішення як про задоволення позову, так і про відмову в задоволенні позову, а частково залишив рішення суду першої інстанції без змін, що призвело до процесуальної невизначеності результатів розгляду справи в цілому, зокрема, апеляційний суд зазначив у рішенні про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про видачу довідки про заробітну плату, але одночасно залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про видачу довідки.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.