Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про розірвання договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2009 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 15 червня 1994 року між ним та його сином, ОСОБА_4, було укладено договір довічного утримання, за умовами якого він передав у власність сина будинок АДРЕСА_1, а останній зобов’язався утримувати його та матір, ОСОБА_3, забезпечуючи їх повністю продуктами харчування, одягом, іншою необхідною допомогою та зберігаючи в їхньому безоплатному довічному користуванні вказаний будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем після його смерті є ОСОБА_2 Оскільки відповідач не виконував своїх обов’язків за договором довічного утримання, йому було надіслано листа з проханням добровільно припинити цей договір, на який відповіді він не дав.

Посилаючись на викладене, позивач просив розірвати договір довічного утримання, укладений 15 червня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено та розірвано договір довічного утримання, укладений 15 червня 1994 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що вирішення питання про розірвання договору довічного утримання є передчасним, оскільки ніхто зі спадкоємців не отримав свідоцтво про право на спадщину за законом і не зареєстрував це свідоцтво в установленому законом порядку, тобто не набув права власності на передане відчужувачем майно.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 757 ЦК України обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз’яснено, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов’язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька, ОСОБА_4 ще 21 серпня 2007 року, але не отримує свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно та не реєструє це право у відповідних державних органах.

Однак апеляційний суд зазначеного не врахував, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про передчасність вирішення питання про розірвання договору довічного утримання.

При цьому суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином рішення суду першої інстанції з підстав, заявлених у позові, – невиконання відповідачем умов договору довічного утримання.

За таких обставин визнати рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим не можна, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.