6-11886св09 Про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, виселення та відшкодування моральної шкоди - 26.05.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, виселення та відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поновлення права власності,

У червні 2003 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що після смерті матері, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 червня 2000 року, він став власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

30 червня 2000 року він, перебуваючи у місцях позбавлення волі за пропозицією ОСОБА_5 та ОСОБА_4 надав довіреність на ім‘я ОСОБА_3, з якою знайомим не був та уповноважив її продати вказану квартиру. Гарантією повернення грошей за квартиру було укладення 30 червня 2000 року його дружиною, ОСОБА_6, договору позики з ОСОБА_3 на суму, еквівалентну 5 тис. доларам США.

14 липня 2000 року ОСОБА_3 від його імені продала квартиру ОСОБА_2, однак кошти за квартиру не повернула.

18 січня 2002 року за його, позивача, заявою прокуратурою Октябрського районного суду м. Полтави порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України.

Посилаючись на ст. 57 ЦК УРСР 1963 року, ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним, виселити із квартири ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які надали йому паспорт ОСОБА_3, 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов у частині визнання договору купівлі-продажу недійсним підтримав, а у позові у частині виселення та відшкодування моральної шкоди відмовився.

ОСОБА_2 заявила зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посилаючись на те, що заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 березня 2007 року договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2000 року був визнаний недійсним, її виселено із квартири. Після цього 18 червня 2007 року між ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. 22 червня 2007 року ОСОБА_7 продала квартиру ОСОБА_7, який 6 вересня 2007 року продав її ОСОБА_8

Вважаючи, що правочин, укладений 18 червня 2007 року є фіктивним, ОСОБА_2 просила визнати його недійсним та поновити її право власності на квартиру.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 липня 2000 року між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_2 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову у позові ОСОБА_1

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 14 липня 2000 року укладений внаслідок обману.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 червня 2000 року ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

30 червня 2000 року ОСОБА_1, перебуваючи у місцях позбавлення волі, надав довіреність на ім‘я ОСОБА_3 продати вказану квартиру. З ОСОБА_3 він знайомим не був. З метою гарантії повернення грошей за квартиру 30 червня 2000 року дружиною ОСОБА_1, ОСОБА_6, було укладення договір позики з ОСОБА_3 на суму, еквівалентну 5 тис. доларам США.

14 липня 2000 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 продала квартиру ОСОБА_2, однак кошти за квартиру позивачу не повернула.

18 січня 2002 року за заявою ОСОБА_1 прокуратурою Октябрського районного суду м. Полтави порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 березня 2007 року договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2000 року був визнаний недійсним, ОСОБА_2 виселено із квартири. Після цього 18 червня 2007 року між ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. 22 червня 2007 року ОСОБА_7 продала квартиру ОСОБА_7, який 6 вересня 2007 року продав її ОСОБА_8

Заявляючи позов на підставі ст. 57 ЦК УРСР 1963 року ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вирішили шляхом шахрайських дій заволодіти його квартирою, зокрема вони надали йому паспорт ОСОБА_3 і він на її ім‘я видав довіреність на продаж квартири.

14 липня 2000 року квартиру купила ОСОБА_2, однак грошей ОСОБА_1 не отримав.

Позов ОСОБА_1 заявив у зв’язку з неотриманням грошей.

Відповідно до ст. 57 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Підставою для задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним внаслідок обману повинні бути неправомірні дії другої сторони в договорі, в даному випадку – ОСОБА_2, однак суд не зазначив, в чому полягали винні дії останньої.

Визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_1, який бажав продати квартиру й надав довіреність, та ОСОБА_2 не можна розглядати як захист порушених прав ОСОБА_1, оскільки в цьому випадку способом такого захисту може бути стягнення з винної особи неотриманих за договором грошей.

Судом також встановлено, що заочним рішенням від 22 березня 2007 року (а.с. 99 т. 1) договір купівлі-продажу від 14 липня 2000 року визнано недійсним та виселено ОСОБА_2 За заявою ОСОБА_2 це рішення суду скасовано (а.с. 140).

Суд, відмовляючи у позові ОСОБА_2, посилався на те, що під час укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, вона не була власницею спірної квартири та не була стороною у договорі.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не звернув уваги та не дав оцінки тому факту, що заочне рішення, за яким ОСОБА_1 знову став власником квартири скасовано і ОСОБА_2 після цього як власник спірної квартири поставила питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 червня 2007 року.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.