Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, відділу земельних ресурсів у Харківському районі Харківської області, треті особи: Харківська районна державна адміністрація Харківської області, приватний нотаріус ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акта на право власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 4 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що розпорядженням Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 вересня 2006 року № 1551 їй було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована на території АДРЕСА_1. Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 28 листопада 2006 року № 2199 було зупинено дію розпорядження від 14 вересня 2006 року № 1551. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 липня 2006 року визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 1996 року на ім’я ОСОБА_7 і скасовано його державну реєстрацію. Однак 20 червня 2006 року між ОСОБА_7 та громадянином Франції ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, на підставі якого останній 15 березня 2007 року отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку. Вважає договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_8 незаконними, оскільки вони порушують її право на отримання цієї земельної ділянки у власність, ОСОБА_7 не мав права відчужувати земельну ділянку, тому що державний акт на його ім’я на цю ділянку рішенням суду було визнано недійсним, а ОСОБА_8 як громадянин іншої держави не має права мати у власності земельну ділянку, на якій не розташовані об’єкти нерухомого майна.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати вказаний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки та державний акт на право власності на цю земельну ділянку на ім’я ОСОБА_8 недійсними.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 4 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована на території АДРЕСА_1, укладений 20 червня 2006 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 березня 2007 року на ім’я ОСОБА_8 та скасовано його державну реєстрацію.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки укладений з порушенням вимог земельного законодавства та всупереч рішенню суду, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_7 рішенням суду було визнано недійсним, тому він не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, а ОСОБА_8 як іноземний громадянин не мав права набувати у власність земельну ділянку, на якій не розташовані об’єкти нерухомого майна.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Даний висновок знайшов своє відображення й у роз’ясненнях, викладених у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .

Відповідно до розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14 вересня 2006 року № 1551 ОСОБА_6 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови для передачі її у власність, що розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за межами населеного пункту, з подальшим віднесенням її до земель категорії сільськогосподарського призначення для ведення індивідуального садівництва.

Розпорядженням Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 20 жовтня 2006 року № 1774 внесено зміни до розпорядження від 14 вересня 2006 року № 1551, відповідно до яких ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га за рахунок земель запасу категорії сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь для передачі її у власність, що розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за межами населеного пункту, для ведення індивідуального садівництва.

У п. 1.2 оспорюваного договору купівлі-продажу зазначено, що відчужувана земельна ділянка площею 0,15 га розташована на території АДРЕСА_1.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 березня 2007 року ОСОБА_8 є власником земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1.

Заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_8 – ОСОБА_13 – зазначав, що ОСОБА_6 не має ніякого відношення до спірної земельної ділянки, оскільки вказаними розпорядженнями їй було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за межами населеного пункту, а спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту – с. Циркуни Харківського району Харківської області, тому права позивачки жодним чином не порушено.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставин справи не врахував; доводів представника відповідача належним чином не перевірив; не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам; не з’ясував у достатньому обсязі питання: на яку саме земельну ділянку позивачці було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, де конкретно вона розташована та чи саме за рахунок спірної земельної ділянки позивачці надано цей дозвіл, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що права позивачки порушено та вона може заявляти вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 4 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.