Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Гуменюка В.Й.,

Балюка М.І., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2009 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідач є батьком їхніх дітей: ОСОБА_3, 1994 року народження, та ОСОБА_4 2003 року народження. Указувала, що діти проживають із нею, а відповідач добровільно сплачує аліменти в розмірі 500 грн. на кожну дитину. Посилаючись на те, що відповідач є суб’єктом підприємницької діяльності, отримує достатні доходи для виплати аліментів у розмірі 7 500 грн. на обох дітей. Просила стягнути з відповідача аліменти в твердій грошові сумі в розмірі 7 500 грн. на обох дітей.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2009 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей у розмірі 7 500 грн., починаючи з 30 грудня 2008 року й до 23 серпня 2012 року.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що сторони проживали однією сім’єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу та мають двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_3, 1994 року народження та ОСОБА_4, 2003 року народження (а.с. 4-5).

Улітку 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинили сімейні відносини.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та стягуючи на підставі ст. 184 СК України аліменти з ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що останній є фізичною особою-підприємцем і має нерегулярний, мінливий дохід, що є підставою для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Однак з висновком судів не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 282 СК України).

Дійшовши висновку про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 у твердій грошовій сумі суд не навів мотивів прийнятого рішення відповідно до норми ч. 1 ст. 184 СК України, а також не врахував роз’яснень, викладених у пп. 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , і всупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України залишив поза оцінкою доводи відповідача про розмір його фактичного доходу, наявність непрацездатних батьків та інші обставини, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів, зокрема розмір аліментів перевищує розумні потреби дітей для забезпечення нормальної їх життєдіяльності з урахуванням прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Крім того, відхиляючи клопотання представника відповідача про приєднання до матеріалів справи відомостей про розмір доходів ОСОБА_2 за більш тривалий період, апеляційний суд не з’ясував, яким саме видом господарської діяльності займається відповідач, що обумовлює нерегулярність його доходів і коливання розміру доходів.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2009 року скасувати передати справу на новий розгляд до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.