Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стародуба О.П.,

суддів - Гриціва М.І., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Новоукраїнського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання незаконними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Новоукраїнського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області, в якому просив:

- визнати незаконними дії та рішення відповідача від 18.05.2017р. №427 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу 20 років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону України №2663-ІІІ від 12.07.2001р. (2663-14) ); .

- скасувати рішення відповідача від 18.05.2017р. № 427;

- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону України №2663-ІІІ від 12.07.2001р. (2663-14) ) з 10.05.2017р., тобто з дати звернення, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи відповідно до довідки прокуратури Харківської області про заробітну плату від 04.05.2017р. №18-245 без обмежень її максимального розміру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789- XII (в редакції Закону від 12.07.2001 р. № 2663-ІІІ (2663-14) ), чим порушено право позивача на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги.

Постановою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16.06.2017р. позов задоволено.

Визнано незаконними дії і рішення відповідача, рішення відповідача від 18.05.2017р. № 427 щодо відмови в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії за вислугою 20 років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону України № 2663-111 від 12.07.2001 (2663-14) ).

Скасовано рішення відповідача про відмову в призначені пенсії за вислугу років від 18.05.2017р. №427.

Зобов'язано відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу 20 років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. (в редакції Закону України № 2663-111 від 12.07.2001 (2663-14) ) з 10.05.2017р., тобто з дати звернення, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку,обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи відповідно до довідки прокуратури Харківської області про заробітну плату від 04.05.2017р. № 18-245 без обмежень її максимального розміру.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017р. скасовано рішення суду першої інстанції і відмовлено в задоволенні позовних вимог.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що право на пенсійне забезпечення врегульовано як ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789- XII (що втратив чинність з 15.07.2015р.), так і збережено у ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII. Позивач посилається на те, що має право на призначення пенсії на умовах, визначених ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 р. №2663-111 (2663-14) ), оскільки Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) , який набрав чинності з 01.10.2011р., яким внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права, а також Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014р. №76-VIII (76-19) , суттєво звужене його право на пенсію за вислугу років.

Позивач також посилається на те, що відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав особи не допускається.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач 10.05.2017р. звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-ХІІ (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" від 12.07.2001 року №2663-ІІІ (2663-14) ).

Рішенням відповідача від 18.05.2017р. №427, яке надіслано позивачу листом від 19.05.2017р. № 435/03-29, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, з посиланням на частину 5 розділу ІІІ Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) , згідно якої з 01.06.2015р. скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про прокуратуру". Крім того, відповідач посилався на відсутність підстав для призначення пенсії позивачу згідно з чинним Законом України "Про прокуратуру" №1697 від 14 жовтня 2014 року (1697-18) через недостатність стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки позивач має загальний стаж вислуги лише 19 років 7 місяців 24 дня, в тому числі на посаді прокурора 17 років 8 місяців 2 дня (а.с. 16,17).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 р. №1789- XII "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі в 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми щомісячного (чинного) заробітку.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на час подання позивачем заяви до відповідача про призначення пенсії стаж роботи позивача складав 21 рік 7 місяців 17 днів, а тому стаж роботи позивача на момент звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 р. №1789- XII "Про прокуратуру" (1789-12) становив більше 20 років.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у частині 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р., що діяла до 01.10.2011р.) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Законом України № 3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) , який набрав чинності з 01.10.2011р., внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 01.10.2011 положення частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-УІ (3668-17) .

Крім того, з 15.07.2015р. стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991р. №1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні правовідносини підлягають вирішенню за нормами Закону України "Про прокуратуру" (1697-18) від 14 жовтня 2014 року №1697-VI, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 10.05.2017р.

У частинах 1, 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що стаж вислуги років позивача станом на час звернення до відповідача, є меншим від 23 річного стажу, визначеного ч. 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, що не надає право позивачу на призначенні пенсії за вислугу років.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Таким чином, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: а) вислуга років - 23 роки; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 10.05.2017р. стаж позивача за вислугу років складав менше 23 років та, відповідно, був не достатній для призначення пенсії на підставі ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися також є безпідставним і висновки апеляційного суду не спростовує, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р., пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Крім того, станом на 30.09.2011р. у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р. позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII (1697-18) не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також ненає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача небуло "законних сподівань", які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

Крім того у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

Верховний Суд у постановах від 14.02.2018р. у справі 752/20817/16-а та від 21.02.2018р. у

справі 211/3177/17 вже висловлював правову позицію стосовно застосування ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII у редакції від 26.07.2001р., що діяла до 30.09.2011р.

Згідно з ч. 3 ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.