Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 вересня 2009 року,

У березні 2008 року Львівське міське комунальне підприємство (далі – ЛМКП) "Львівводоканал" звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка сталася 14 серпня 2007 року на розі вул. Стрийської – Монумент "Слави" у м. Львові з вини ОСОБА_6, яка керувала автомобілем "Міцубісі", було пошкоджено належний підприємству автомобіль "РАФ-22038".

Оскільки ОСОБА_6 добровільно відшкодувати завдану шкоду відмовилася, ЛМКП "Львівводоканал", уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з відповідачки на його користь 7534 грн. 52 коп. на відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 вересня 2009 року, у позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку із чим порушує питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідальність відповідачки, як особи, що була уповноважена власником автомобіля "Міцубісі" керувати ним, за шкоду, завдану третім особам, була застрахована Акціонерною страховою компанією (далі – АСК) "Авіоніка" відповідно до поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 вересня 2006 року, тому заподіяна позивачеві шкода може бути відшкодована страховиком.

Однак повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що 14 серпня 2007 року на розі вул. Стрийської – Монумент "Слави" у м. Львові за участю автомобіля "Міцубісі" під керуванням ОСОБА_6 і автомобіля "РАФ-22038" під керуванням водія ЛМКП "Львівводоканал" – ОСОБА_7 сталася ДТП унаслідок порушення ОСОБА_8 пп. 1.5 і 11.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) .

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Міцубісі" за шкоду, завдану третім особам, була застрахована АСК "Авіоніка" на підставі страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19 вересня 2006 року (далі – Поліс).

Під час розгляду справи в суді АСК "Авіоніка" страхове відшкодування позивачеві не виплатила.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з вимогами ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вирішуючи справу, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України неповністю визначився з характером спірних правовідносин; не взяв до уваги, що згідно з Полісом страхувальником є Закрите акціонерне товариство "Галнафтохім" (а.с. 37), що ОСОБА_6 керувала автомобілем "Міцубісі" на підставі довіреності, яка була видана фізичною особою (а.с. 53), і що АСК "Авіоніка" не виплатила страхувальнику страхове відшкодування у зв’язку з порушенням останнім договору страхування (а.с. 80); не вирішив питання, чи дійсно в даному випадку обов’язок відшкодувати завдану позивачеві шкоду в межах страхової суми може бути покладено на АСК "Авіоніка", і дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Крім того, установивши, що обов’язок з відшкодування завданої ЛМКП "Львівводоканал" шкоди в межах страхової суми може бути покладено на АСК "Авіоніка", місцевий суд у порушення вимог ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення цієї страхової компанії до участі у справі.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги .

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.