Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим, Алуштинського міського управління земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про скасування рішень, визнання державних актів на земельну ділянку недійсними, визнання права власності на земельну ділянку, зобов'язання надати державні акти на земельну ділянку, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_10, Алуштинська міська рада Автономної Республіки Крим, Приватне підприємство "Агентство нерухомості "АТА-ЮГ", про визнання договору дарування недійсним і за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_10, Алуштинська міська рада Автономної Республіки Крим, Приватне підприємство "Агентство нерухомості "АТА-ЮГ", про визнання договору дарування недійсним, договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на ? частку житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2008 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2008 року,

У травні 2005 року ОСОБА_6. звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що їй на підставі договору дарування, укладеного 19 грудня 2003 року між нею і ОСОБА_7, належить ? частка АДРЕСА_1.

Інша половина будинку належить ОСОБА_9 Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, яка на час оформлення договору дарування приватизована не була.

Подані ОСОБА_7 і ОСОБА_9 заяви про приватизацію земельної ділянки органом місцевого самоврядування були розглянуті після відчуження їй ? частки вказаного будинку. Так, рішенням Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 2 червня 2004 року № 17/120 у спільну власність ОСОБА_7 і ОСОБА_9 передано присадибну земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1. Крім того, рішенням цієї ради від 27 жовтня 2004 року № 19/38 у власність ОСОБА_7 додатково передано земельну ділянку площею 0,046 га для ведення садівництва. На підставі цих рішень ОСОБА_7 видано державні акти на обидві земельні ділянки.

Оскільки після відчуження ? частки будинку ОСОБА_7 не була користувачем спірних ділянок і втратила право на їх приватизацію, ОСОБА_6., доповнивши позов, просила суд визнати рішення Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 2 червня 2004 року № 17/120 у частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 та рішення цієї ради від 27 жовтня 2004 року № 19/38 у частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,046 га за цією адресою й державні акти на право власності на ці земельні ділянки недійсними; визнати за нею право власності на ? частку земельної ділянки площею 0,1 га та право власності на земельну ділянку площею 0,046 га; зобов’язати Алуштинську міську раду Автономної Республіки Крим і Алуштинське міське управління земельних ресурсів Автономної Республіки Крим надати їй державний акт на право власності на ? частку спірної земельної ділянки площею 0,1 га та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,046 га.

ОСОБА_7 позов не визнала та в червні 2005 року пред’явила зустрічний позов про визнання договору дарування недійсним.

Зазначала, що в листопаді 2003 року вона домовилася з ОСОБА_8 про продаж йому належної їй ? частки АДРЕСА_1, а після закінчення оформлення приватизації землі – і присадибної земельної ділянки. Допомогу в оформленні договору надавало Приватне підприємство "Агентство нерухомості "АТА-ЮГ", директором якого є ОСОБА_6.

Гроші за будинок вона одержала від ОСОБА_8 у присутності ОСОБА_6. Однак напередодні оформлення договору купівлі-продажу остання впевнила її в тому, що в інтересах ОСОБА_8 слід оформити на неї договір дарування. Вважаючи, що ОСОБА_6. і ОСОБА_8 є подружжям, вона погодилася на укладення договору дарування.

Однак у подальшому ОСОБА_6. заявила, що ОСОБА_8 є лише її коханцем, що гроші за будинок належали їй, а тому договір про відчуження земельної ділянки необхідно укладати з нею.

Оскільки, укладаючи з ОСОБА_6. договір дарування ? частки АДРЕСА_1, вона помилялася щодо прав і обов’язків ОСОБА_6. і вважала, що остання діє в інтересах ОСОБА_8 і фактично було укладено договір купівлі-продажу нерухомості з ОСОБА_8, позивачка просила визнати договір дарування недійсним і повернути сторони до попереднього стану.

У квітні 2008 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6. і ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на ? частку житлового будинку.

Зазначав, що в грудні 2003 році між ним і ОСОБА_7 була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу ? частки АДРЕСА_1, за якою він сплатив останній 53000 доларів США.

Оскільки в порушення досягнутої домовленості 19 грудня 2003 року ОСОБА_7 уклала договір дарування з ОСОБА_6., а не з ним, ОСОБА_8 просив суд визнати цей договір дарування недійсним та визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної частки буднику, укладений між ним і ОСОБА_7

Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 червня 2008 року позов ОСОБА_8 об’єднано в одне провадження з позовами ОСОБА_6. і ОСОБА_7

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2008 року первісний позов задоволено: скасовано рішення Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 2 червня 2004 року № 17/20 у частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим і рішення Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2004 року № 19/38 у частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,046 га; визнано державні акти на право власності на ці земельні ділянки недійсними; визнано за ОСОБА_6. право власності на ? частку земельної ділянки площею 0,1 га та право власності на земельну ділянку площею 0,046 га; зобов’язано Алуштинську міську раду Автономної Республіки Крим і Алуштинське міське управління земельних ресурсів Автономної Республіки Крим надати ОСОБА_6. у встановленому законом порядку державний акт на право власності на ? частку спірної земельної ділянки площею 0,1 га й державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,046 га. У зустрічному позові ОСОБА_7 та в позові ОСОБА_8 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2008 року рішення місцевого суду в частині покладення на Алуштинську міську раду Автономної Республіки Крим і Алуштинське міське управління земельних ресурсів Автономної Республіки Крим зобов’язання надати ОСОБА_6 у встановленому законом порядку державні акти на право власності на спірні земельні ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у цих вимогах відмовлено, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 просять судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення по суті справи, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_6. і відмовляючи в позовах ОСОБА_7 і ОСОБА_8, місцевий суд виходив із того, що на час прийняття Алуштинською міською радою Автономної Республіки Крим оспорюваних ОСОБА_6. рішень ОСОБА_7 не була власником спірної частини будинку, а тому не мала права на приватизацію земельної ділянки, на якій знаходиться ця нерухомість; визнання за ОСОБА_6. права власності на спірні земельні ділянки із зобов’язанням міської ради видати відповідні державні акти не порушує прав інших осіб; помилка ОСОБА_7 щодо відносин ОСОБА_6. з ОСОБА_8 у розумінні ст. 229 ЦК України не є підставою для визнання спірного договору дарування недійсним; ОСОБА_8 не доведено належними доказами факт укладення з ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірної частини будинку.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині покладення на міську раду та міське управління земельних ресурсів обов’язку видати ОСОБА_6. державні акти на спірні земельні ділянки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка має право на передачу їй спірних земельних ділянок у порядку, передбаченому ст.ст. 116 і 118 ЗК України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що 9 грудня 2003 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_6. укладено договір дарування, за яким ОСОБА_6. прийняла в дар від ОСОБА_7 ? частку житлового АДРЕСА_1 з відповідною часткою господарських й побутових будівель і споруд, що розташовані на вул. Західній у м. Алушті Автономної Республіки Крим.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 8 листопада 2004 року, виданого ОСОБА_7 на підставі рішення Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 2 червня 2004 року, відповідачка є співвласником земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим. Іншим співвласником цієї земельної ділянки є ОСОБА_9

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 квітня 2005 року ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,046 га, що розташована за цією адресою і яку їй надано на підставі рішення Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2004 року для ведення садівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Скасовуючи рішення Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим від 2 червня 2004 року № 17/20 у частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не звернув уваги на те, що ця земельна ділянка надавалася ОСОБА_7 у спільну власність із ОСОБА_9; не витребував і не дослідив в судовому засіданні оскаржувані рішення міської ради; не вирішив питання, чи була передана ця земельна ділянка в спільну сумісну чи часткову власність цих осіб, а також не вирішив питання про залучення третьої особи ОСОБА_9 до участі у справі як співвідповідача за первісним позовом.

За загальним принципом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Однак, вирішуючи позови ОСОБА_7 і ОСОБА_8, місцевий суд помилково застосував до них норми нового ЦК України (435-15) 2003 року, а не норми ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, чинного на час укладення спірного договору дарування.

Згідно з вимогами ст. 56 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Під помилкою в такому випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Вирішуючи справу, місцевий суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_7 визнала позов ОСОБА_8 і в порушення вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України в процесуальному порядку не вирішив питання про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову; належним чином не перевірив доводів цих сторін щодо їхнього волевиявлення на укладення саме договору купівлі-продажу спірної частки будинку, а також щодо сплати ОСОБА_8 ОСОБА_7 52500 доларів США з обумовленої ціни договору в сумі 53000 доларів США.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та, обмежившись висновком про те, що задоволення вимог про зобов’язання міської ради надати ОСОБА_6. державні акти на спірні земельні ділянки є передчасним, належним чином не перевірив решти доводів апеляційних скарг ОСОБА_8 і ОСОБА_7

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2008 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.