Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину незавершеного будівництвом будинку за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2009 року та ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2009 року,

У вересні 2005 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що знаходилась із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з липня 1989 року до травня 1991 року та вдруге з червня 1993 року до жовтня 2003 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей. Під час спільного проживання з відповідачем у 1992 року розпочали будівництво жилого будинку по АДРЕСА_1, яке не завершено, та після розірвання їхнього шлюбу не будується (відсоток готовності 59 %). Просила поділити спільне майно подружжя, визнати за нею право власності на 2/3 частини незавершеного будівництва, відступивши від рівності часток подружжя з урахуванням інтересів дітей.

У судовому засіданні позивачка уточнила цей позов і просила визнати на нею право власності на 1/2 частину зазначеного жилого будинку, а також, усно доповнивши позовні вимоги, просила поділити й інше майно подружжя: будівельні матеріали (цегла, щебінь, лісоматеріал), а також визнати за нею право користування 1/2 частиною земельної ділянки площею 750 кв.м, яка передана для обслуговування незавершеного будівництвом будинку.

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 13 листопада 2008 року позов задоволено повністю. Розподілено судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду від 26 січня 2009 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 – визнано неподаною та їй повернуто.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2009 року рішення місцевого суду скасовано та в задоволенні позову відмовлено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 з посиланням на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу апеляційного суду скасувати й направити справу до суду для розгляду його апеляційної скарги, а ОСОБА_3 у касаційній скарзі, посилаючись на порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що поділити майно подружжя й визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину жилого будинку неможливо, оскільки будинок недобудований (відсоток готовності становить 59 %) і не прийнятий до експлуатації, а інших позовних вимог у встановленому процесуальним законом порядку нею не заявлялось, судові витрати не сплачувались, а тому місцевий суд вийшов за межі позову.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які правильно встановлені, узгоджуються з нормами матеріального права, що застосовані до цих правовідносин, і такого висновку суд дійшов із дотриманням вимог процесуального закону.

Так, відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та з моменту його прийняття до експлуатації і з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, як зазначив апеляційний суд, не надала суду акт про прийняття будинку, завершеного будівництвом, до експлуатації, та докази його державної реєстрації, то в суду не було підстав визнавати на такий будинок право власності. Вимог про визнання права власності на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, нею не заявлялись.

Правильним є й висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення про поділ майна подружжя та визнання за позивачкою права власності на будівельні матеріли, що знаходяться в будинку, і визнав за нею право користування землею, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 80, ст. ст. 119- 121 ЦПК України такого позову до суду пред’явлено не було, копія позовної заяви відповідачу не вручалась, судові витрати не сплачувались.

Посилання касаційної скарги на те, що законом передбачено право змінювати чи збільшувати позовні вимоги й у судовому порядку, є правильним. Проте, по-перше, такі зміни позову повинні здійснюватись письмово з дотриманням вимог ЦПК України (1618-15) , а, по-друге, позивачка не збільшила позовні вимоги, а пред’явила нові позовні вимоги.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження щодо оскарження ОСОБА_4 ухвали апеляційного суду від 26 січня 2009 року слід закрити, оскільки після постановлення цієї ухвали, отримавши звернення, апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2009 року (а.с. 297) прийняв його апеляційну скаргу до розгляду та розглянув по суті. У зв’язку із цим відсутній предмет касаційного перегляду.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відхилити.

Касаційне провадження щодо оскарження ухвали апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2009 року закрити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його оголошення та оскарженню не підлягає.