Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про анулювання реєстрації та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину жилого будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 6 грудня 2007 року й ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2008 року,

У лютому 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив усунути перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1, які йому чинить колишня дружина – ОСОБА_4, і вселити його до будинку, а відповідачку виселити із цього будинку та анулювати її реєстрацію. Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 19 травня 2006 року позов було задоволено частково: його вселено до будинку та зобов’язано відповідачку не перешкоджати в користуванні будинком, в іншій частині позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2006 року рішення місцевого суду в задоволеній частині залишено без змін, а в частині відмови в позові про виселення ОСОБА_4 та зняття її з реєстрації скасовано з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи ОСОБА_3 підтримав вимоги про виселення відповідачки та зняття її з реєстрації в спірному будинку, посилаючись на те, що будинок був побудований його батьками для чотирьох дітей, а він без їхньої згоди в 1993 році оформив свідоцтво про право власності на себе.

У жовтні 2006 року ОСОБА_4 пред’явила зустрічний позов, в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного жилого будинку як придбаного за час шлюбу, зазначаючи, що будинок був збудований ними спільно в шлюбі, за час якого й зареєстрований на ім’я її колишнього чоловіка.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 6 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено та за нею визнано право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_5 – ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині визнання за ОСОБА_4 права власності та ухвалити нове рішення про відмову їй у позові.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого правильно погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний жилий будинок був побудований колишнім подружжям ОСОБА_4, будинок за час шлюбу зареєстрований на ім’я ОСОБА_3 і відповідне свідоцтво про право власності, яке видане на підставі рішення сільської ради, недійсними не визнано. ОСОБА_5 ніяких вимог не заявляла, знаючи про розгляд справи за позовом її брата, тому підстав для направлення справи на новий розгляд апеляційний суд не знайшов.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, які правильно встановлені, та узгоджуються з нормами матеріального права, що застосовані до цих правовідносин.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходились у зареєстрованому шлюбі з жовтня 1985 року до травня 2005 року. За час шлюбу ними збудовано спірний будинок, на який на підставі рішення виконавчого комітету Заболотцівської сільської ради від 14 червня 1993 року № 54 ОСОБА_3 21 червня 2003 року видано свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок. Судом у порядку адміністративного судочинства відмовлено ОСОБА_5 у скасуванні рішення сільської ради.

У зв’язку з викладеним, правильно відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінивши надані сторонами докази, суди дійшли висновку про придбання спірного майна подружжям за час шлюбу, частки яких є рівними.

Посилання ОСОБА_5 про порушення її прав незалученням до участі у справі є безпідставним, оскільки щодо її прав та обов'язків рішення не ухвалювалось, вона вимог не заявляла, в іншій справі їй відмовлено в позові про скасування рішення сільської ради. Крім того, за її поясненнями будинок будувався, нібито, для дітей, тобто й для неї, її батьками за власні кошти, проте батьки з часу введення будинку в експлуатацію ніяких вимог на будинок не заявляли.

Помилкове зазначення судами норм СК України під час вирішення справи про поділ майна подружжя, тоді як слід було застосувати положення КпШС України (2006-07) , який був чинним на час придбання подружжям спірного майна (побудови будинку), та який аналогічним чином урегульовував спірні правовідносини, у силу ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 6 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його оголошення та оскарженню не підлягає.