6-30081св09 Про стягнення суми боргу за договором уступки права вимоги - 19.05.2010 Прийняття

У липні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 20 жовтня 2004 року між відповідачем та ОСОБА_3. було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3. позичив ОСОБА_2. 4 120 євро строком на 1 місяць зі сплатою 300 євро процентів.

Не виконавши зобов’язання, на підтвердження боргу ОСОБА_2. 19 січня 2005 року написав нову розписку, в якій зобов’язувався повернути суму боргу та сплатити 1 200 євро процентів, однак також своїх зобов’язань не виконав.

3 травня 2006 року ОСОБА_1. та ОСОБА_3. уклали договір уступки вимоги щодо повернення боргу ОСОБА_2

Посилаючись на те, що гроші ОСОБА_3 він повернув та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1. просив стягнути з ОСОБА_2 22 800 грн. 40 коп. боргу, 76 353 грн. 98 коп. процентів, 2 595 грн. 50 коп. – 3% річних за весь час прострочення грошового зобов’язання, всього 101 749 грн. 88 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 92 892 грн. 73 коп. загальної суми боргу, 928 грн. 92 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У позові про стягнення штрафних санкцій в розмірі 3% річних в сумі 3 040 грн. 71 коп. відмовлено. Позовні вимоги в частині нарахованих за договором позики процентів за період з 4 липня 2008 року до 12 червня 2009 року в розмірі 19 750 грн. 50 коп. залишено без розгляду.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 5 жовтня 2009 року зазначене судове рішення в частині стягнення 92 892 грн. 73 коп. загальної суми боргу та 958 грн. 92 коп. судових витрат скасовано та у позові в цій частині відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Міськрайонний суд, стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 663 грн. 52 коп. боргу за договором уступки права вимоги та 68 229 грн. 21 коп. процентів за користування позикою у період з 4 травня 2005 року до 4 липня 2008 року (усього 92 892 грн. 73 коп.), виходив із того, що у договорі позики відповідно до розписок ОСОБА_2 від 19 січня 2005 року та ОСОБА_3. від 5 березня 2005 року узгоджено нову суму боргу, яка з урахуванням нарахованих та несплачених процентів станом на 20 березня 2005 року становить 5 620 євро. Оскільки відповідач не виконав зобов’язання, то до позивача перейшли права кредитора відповідно до договору уступки права вимоги.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення в частині стягнення процентів за користування грошима, виходив із положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , яким передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із цим Законом (2664-14) закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (2664-14) , якщо інше не передбачено цим Законом (2664-14) (п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень).

Оскільки позика є фінансовою послугою, яка надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти, апеляційний суд відмовив у стягненні процентів за користування грошима.

Відмовляючи у стягненні позики, апеляційний суд вважав, що зобов’язання відповідачем виконані у повному обсязі.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Судом установлено, що 20 жовтня 2004 року ОСОБА_3. позичив ОСОБА_2. 4 120 євро строком на 1 місяць зі сплатою 300 євро процентів (а.с. 5).

19 січня 2005 року ОСОБА_2. написав нову розписку, в якій зобов’язувався повернути суму боргу та сплатити 1 200 євро процентів, оскільки гроші ОСОБА_3 не повернув (а.с. 6).

3 травня 2006 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_3. укладено договір уступки вимоги щодо повернення боргу ОСОБА_2

Оскільки ОСОБА_1. гроші ОСОБА_3 повернув, він просив стягнути з ОСОБА_2 22 800 грн. 40 коп. боргу, 76 353 грн. 98 коп. процентів, 2 595 грн. 50 коп. – 3% річних за весь час прострочення грошового зобов’язання, всього 101 749 грн. 88 коп.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні процентів за користування грошима та застосовуючи Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказаний Закон не застосовується до спірних правовідносин.

Що стосується відмови у стягненні суми боргу, то апеляційний суд вважав, що відповідачем зобов’язання виконані у повному обсязі.

Між тим, як убачається з матеріалів справи, сума боргу складає 4 120 євро (а.с. 5), сума процентів за користування позикою складає 1 200 євро (а.с. 6), всього 5 320 євро.

ОСОБА_2. повернув ОСОБА_3 2 800 євро та 500 євро (а.с. 15), 500 євро та 900 євро (а.с. 16), всього 4 700 євро. Решту суми (5 320 євро – 4 700 євро = 620 євро) позивач не отримав.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 5 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.