Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю, виділ ідеальних часток співвласників у праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності на частину квартири,

У липні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, де вказала, що у період з 11 лютого 1989 року по 9 липня 2002 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Від шлюбу мають сина ОСОБА_1

У 1995 році вона, її чоловік та син приватизували двокімнатну квартиру № АДРЕСА_1, де вони усі проживали. Улітку цього ж року зазначена квартира була ними продана і за отримані від продажу квартири кошти ними придбана на ім’я відповідача квартира № АДРЕСА_2, в якій вони усі поселилися та були зареєстровані.

Після розірвання шлюбу відповідач залишився продживати у спірній квартирі, а вона з сином виїхала проживати у м. Харків.

Враховуючи, що спірна квартира була куплена за спільні кошти членів сім’ї, отримані від продажу приватизованої двокімнатної квартири у м. Луганську, просила стягнути з відповідача на її та неповнолітнього сина користь грошову компенсацію за належні кожному із них по 1/3 частині квартири у розмірі її ринкової вартості.

У травні позивачка доповнила свої позовні вимоги та просила визнати поважною причину пропуску строків позовної давності при зверненні до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ квартири, оскільки тільки під час судового розгляду їй стало відомо про те, що відповідач отримав свідоцтво про розірвання шлюбу 21 червня 2002 року, вона таке свідоцтво отримала 9 липня 2002 року, тому строк звернення до суду пропустила з поважної причини.

Ухвалами суду від 3 липня 2008 року за заявою ОСОБА_2 позовні вимоги про поділ квартири, стягнення грошової компенсації вартості по 1/3 частини на користь позивачки та її неповнолітнього сина і визнання поважною причину пропуску строку позовної давності залишені без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

У квітні 2008 року ОСОБА_2 та її син ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом про визнання квартири № АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю із визначенням розміру часток по 1/3 частині кожному на підставі ст. 16 та ч. 4 ст. 368 ЦК України.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 3 липня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2008 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 3 липня 2008 року залишено без змін.

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставлять питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суди виходили із того, що позивачкою пропущено строк позовної давності, визначений ч. 2 ст. 72 СК України та ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки ще у 1995 році позивачці було відомо про оформлення на відповідача права власності на спірну квартиру, якою вона з січня 2002 року не користується. Шлюб між сторонами припинено у квітні 2002 року і розірвання шлюбу зареєстровано 21 червня 2002 року, тому початок перебігу позовної давності слід обчислювати саме з цієї дати, а не з дня отримання свідоцтва про розірвання шлюбу.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1, суди виходили із того, що спірна квартира згідно з вимогами ч. 1 ст. 70 СК України є спільною сумісною власністю його батьків та на момент її купівлі він був неповнолітнім, не брав участі у її придбанні, тому на підставі ч. 2 ст. 173 СК України не має права власності на частину спільного сумісного майна подружжя. Доказів того, що спірна квартира була придбана на кошти, які належали неповнолітньому ОСОБА_1 від продажу приватизованої квартири, позивачем не надано.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

ухвалюючи рішення, суди не врахували, що п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України (2947-14) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України (2947-14) застосовуються лише в частині тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов’язки визначаються на підставах, передбачених СК України (2947-14) (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) ).

Встановлено, що з 11 лютого 1989 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно договору купівлі-продажу від 18 серпня 1995 року на ім’я відповідача куплена однокімнатна квартира № АДРЕСА_2

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 березня 2002 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. На підставі вказаного рішення свідоцтво про розірвання шлюбу відділами реєстрації актів громадського стану за місцем проживання сторін видано: ОСОБА_3 – 21 червня 2002 року, а ОСОБА_2. – 9 липня 2002 року.

У грудні 2001 року позивачка із сином переїхали проживати до іншого населеного пункту, залишивши спірну квартиру. 4 січня 2002 року ОСОБА_2 виписано з квартири № АДРЕСА_2, і 9 січня 2002 року зареєстровано у належній їй на праві власності квартирі № АДРЕСА_3

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 15 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Тому висновки судів щодо початку перебігу позовної є помилковими.

Крім того, судами залишено без уваги пояснення позивачів про те, що спірна квартира придбана за кошти членів сім’ї, отримані від продажу приватизованої ними квартири та їх частки у праві власності є рівними. Зокрема, ОСОБА_1 приймав участь у приватизації квартири та його батьками в його інтересах була придбана спірна квартира, чого не заперечує й сам відповідач. Тому при подальшому розгляді справи слід враховувати й інтереси ОСОБА_1 та його право на частку в спірному майні.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 3 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.