Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі, відкритого акціонерного товариства "АвтоЗАЗ" про перерахування розміру щомісячного відшкодування втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди,

У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі (далі – відділення Фонду), відкритого акціонерного товариства "АвтоЗАЗ" (далі – ВАТ "АвтоЗАЗ") про перерахування розміру щомісячного відшкодування втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що, перебуваючи в трудових відносинах із виробничим об`єднанням "АвтоЗАЗ" та працюючи на посаді командира відділення відомчої воєнізованої охорони на Запорізькому автомобільному заводі виробничого об`єднання "АвтоЗАЗ", 11 лютого 1991 року отримав травму на виробництві й висновком МСЕК йому встановлено 15% втрати працездатності безстроково.

У зв`язку із цим Запорізький автомобільний завод виробничого об`єднання "АвтоЗАЗ" проводив йому щомісячні виплати на відшкодування втраченого заробітку з урахуванням коефіцієнтів підвищення тарифних ставок.

У квітні 1998 року Запорізький автомобільний завод виробничого об`єднання "АвтоЗАЗ" було перетворено на спільне підприємство "АвтоЗАЗ-ДЕУ" та ВАТ "АвтоЗАЗ".

Правонаступником Запорізького автомобільного заводу виробничого об`єднання "АвтоЗАЗ" було визначено ВАТ "АвтоЗАЗ".

Розпорядженням від 19 травня 1998 року йому було призначено безстроково щомісячне відшкодування втраченого заробітку в сумі 41 грн. 40 коп.

Наказом від 2 жовтня 1998 року на підприємстві були збільшені тарифні ставки на 40%.

5 липня 2001 року його страхова справа була передана до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі.

Посилаючись на те, що з жовтня 1998 року до липня 2001 року підприємство перерахування сум щомісячних виплат на відшкодування втраченого заробітку з урахуванням коефіцієнтів підвищення тарифних ставок йому не проводило, у зв`язку із чим відділення Фонду за основу взяло страхові виплати в сумі 41 грн. 40 коп., просив установити йому розмір щомісячних виплати на відшкодування втраченого заробітку у сумі 57 грн. 96 коп. по ВАТ "АвтоЗАЗ" з 1 жовтня 1998 року; установити йому розмір щомісячних виплат на відшкодування втраченого заробітку в сумі 57 грн. 96 коп. по відділенню Фонду з 1 квітня 2001 року; стягнути з ВАТ "АвтоЗАЗ" на його користь 563 грн. 04 коп. недоплачених щомісячних виплат на відшкодування втраченого заробітку за період з 1 жовтня 1998 року до 1 серпня 2001 року; 509 грн. 50 коп. компенсації заробітку у зв`язку з недоплатою та підвищенням цін на споживчі товари й послуги за період з 1 жовтня 1998 року до липня 2001 року та 15 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; стягнути з відділення Фонду 1 756 грн. 30 коп. недоплачених щомісячних виплат на відшкодування втраченого заробітку за період з 1 серпня 2001 року до 1 січня 2007 року та 471 грн. компенсації заробітку у зв`язку з недоплатою й підвищенням цін на споживчі товари та послуги за період з 1 серпня 2001 року до 1 січня 2007 року.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Установлено ОСОБА_6 розмір щомісячного відшкодування втраченого заробітку з 1 січня 1998 року в сумі 57 грн. 96 коп. по ВАТ "АвтоЗАЗ". Установлено ОСОБА_6 розмір щомісячного відшкодування втраченого заробітку з 1 квітня 2001 року в сумі 57 грн. 96 коп. по відділенню Фонду. Стягнуто з ВАТ "АвтоЗАЗ" на користь ОСОБА_6 недоплату по щомісячним страховим виплатам на відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров`я, за період з 1 жовтня 1998 року до 1 серпня 2001 року в сумі 563 грн. 04 коп.; компенсацію щомісячного розміру заробітної плати у зв`язку з недоплатою та підвищенням цін на споживчі товари й послуги за період з 1 жовтня 1998 року до грудня 2006 року (включно) в розмірі 980 грн. 50 коп., а також 5 тис. грн. моральної шкоди. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_6 недоплату щомісячного відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, за період з 1 серпня 2001 року до 1 січня 2007 року в сумі 1 756 грн. 30 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ВАТ "АвтоЗАЗ" не здійснило перерахування розміру відшкодування шкоди відповідно до фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів з 41 грн. 40 коп. до 57 грн. 96 коп., унаслідок чого, проводячи виплати позивачу, відділення Фонду взяло за основу розмір відшкодування шкоди в сумі 41 грн. 40 коп. та в подальшому здійснювало перерахування виходячи із цієї суми і що саме з вини ВАТ "АвтоЗАЗ" ОСОБА_6 втратив частину своїх доходів, чим йому було завдано моральну шкоду.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_6 з грудня 1990 року працював на посаді командира відділення відомчої воєнізованої охорони на Запорізькому автомобільному заводі виробничого об`єднання "АвтоЗАЗ".

11 лютого 1991 року отримав травму на виробництві й висновком МСЕК йому встановлено 15% втрати працездатності безстроково. У зв`язку із чим підприємством йому проводились щомісячні страхові виплати.

Відповідно до п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (далі – Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , якими регулювались спірні правовідносини, перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу) проводиться у разі підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств. Перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

Разом з тим, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , виплати призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України належним чином не з`ясував, чи перевищує розмір втраченого заробітку в перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності розмір середньомісячного заробітку відповідного працівника ; вищезазначених вимог закону до уваги не взяв і всупереч зазначеним правилам стягнув на користь позивача заборгованість із щомісячних виплат за весь період, починаючи з 1 жовтня 1998 року.

Крім того, не можна погодитися й з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У порушення зазначених вимог закону судом не встановлено, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.