Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: Третя Одеська державна нотаріальна контора, ОСОБА_9, державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України із земельних ресурсів" в особі Одеської регіональної філії, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, сертифіката на право на земельну частку (пай), державного акта на право власності на землю та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, в якому зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10 – відповідно їхній батько й дід, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно: земельну частку (пай) розміром 1,55 га та майновий пай вартістю 9 390 грн. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 є його син, ОСОБА_8, і вони – дружина й дочка другого сина спадкодавця – ОСОБА_11, який з 1993 року знаходився в розшуку, а 3 жовтня 2006 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси був оголошений померлим. Вони фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_10, оскільки проживали зі спадкодавцем постійно та на час відкриття спадщини. У серпні 2007 року їм стало відомо, що 26 серпня 1999 року відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно, тому просили визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 серпня 1999 року, сертифікат на право на земельну частку (пай) та державний акт на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_8; визнати за ними в рівних частках право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 на 1/2 частину вищезазначеної земельної ділянки.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 березня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2009 року рішення місцевого суду скасовано частково. У частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 ухвалено нове рішення, яким визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26 серпня 1999 року ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_10, у частині права власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 1,55 га, що розташована в Таїровській сільській раді Овідіопольського районну Одеської області. Визнано частково недійсним державний акт на право власності на землю, виданий 14 березня 2005 року ОСОБА_8 на 1/2 частину земельної ділянки площею 1,69 га, та визнано за ОСОБА_7 право власності на цю частину земельної ділянки. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційних скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачі не входили до числа спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_10, тому що ОСОБА_6 була невісткою спадкодавця, а ОСОБА_7 – його онукою та на час відкриття спадщини був живий його син – ОСОБА_11

Визнавши частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом у частині права власності на 1/2 частину земельної частки (паю), державний акт на право власності на 1/2 частину земельної ділянки та визнавши за ОСОБА_7 право власності на цю частину земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що після відкриття спадщини ОСОБА_7 фактично вступила в управління або володіння спадковим майном відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР. Тому відповідач, отримавши на своє ім’я свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно та державний акт на право на земельну ділянку, порушив її право як спадкоємця першої черги за законом на отримання спадщини в порядку спадкової трансмісії.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР, що був чинним на час відкриття спадщини, єдиними спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_10, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, були його сини: ОСОБА_8 і ОСОБА_11 – чоловік ОСОБА_6 та батько ОСОБА_7

Відповідно до положень ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день, зазначений у ст. 21 цього Кодексу.

Аналогічне положення міститься в ст. 1220 ЦК України.

Згідно із ч. 3 ст. 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це.

З огляду на те, що ОСОБА_11 на час смерті батька, ОСОБА_10, був живим, оскільки померлим він був визнаний згідно з рішенням суду лише 3 жовтня 2006 року, у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернувся, не висловив своїми діями бажання прийняти спадщину, таким чином утратив своє право на спадщину.

Крім того, ОСОБА_11 ніколи не знаходився в розшуку, що підтверджується довідкою органу внутрішніх справ, який за законом є єдиним органом, що займається розшуком осіб.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду України вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яким правильно в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2009 року скасувати, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 березня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.