Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 березня 2005 року є власницею ? частки будинку № АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, а іншим співвласником цього будинку на підставі договору купівлі-продажу від 8 грудня 2006 року є ОСОБА_2

Будинок розташований на земельній ділянці площею 595 кв. м.

Оскільки між попередніми співвласниками цього будинку з 1956 року склався порядок користування присадибною земельною ділянкою та був встановлений паркан на межі їхніх земельних ділянок, але ОСОБА_2 з ним не погоджується, ОСОБА_1 просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим з урахуванням угоди колишніх співвласників щодо цього питання.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року, позов задоволено частково: визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим згідно з ІІ варіантом висновку експерта № 187 від 17 вересня 2007 року, виділено в користування кожної зі сторін по 306 кв. м присадибної земельної ділянки, а в решті вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим порушує питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що кожна зі сторін має право користування часткою земельної ділянки, пропорційною до її частки в праві власності на будинок відповідно до вимог ч. 4 ст. 120 ЗК України.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольського міської ради від 8 червня 1956 року за будинком АДРЕСА_1 було закріплено земельну ділянку площею 597 кв. м і залишено в тимчасове користування самочинно зайняту земельну ділянку площею 17 кв. м.

Між колишніми співвласниками будинку ОСОБА_3. і ОСОБА_4. склався порядок користування спірною земельною ділянкою, фактичний розмір якої складає 612 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим від 26 грудня 1997 року ОСОБА_3. і ОСОБА_4. було передано в спільну часткову власність спірну земельну ділянку площею 595 кв. м.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 березня 2005 року позивачка успадкувала після смерті ОСОБА_3. її частину будинку за вказаною адресою.

ОСОБА_2 придбала ? частину вказаного будинку за договором купівлі-продажу від 8 грудня 2006 року в ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Відповідно до 1 ст. 120 ЗК України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) ).

Вирішуючи справу, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув і, встановивши, що спірну земельну ділянку рішенням виконавчого комітету від 26 грудня 1997 року було передано колишнім власникам будинку в спільну часткову власність і що між ними існувала угода про порядок користування присадибною земельною ділянкою, не вирішив питання, чи отримували ОСОБА_3. і ОСОБА_4 державні акти на свої частки спірної земельної ділянки та яка площа земельних ділянок передавалася у власність кожному з них, чи погоджувалася відповідачка при набутті власності на половину будинку з угодою колишніх співвласників щодо порядку користування земельною ділянкою та чи були правові підстави не брати цю угоду до уваги під час вирішення позову.

Крім того, місцевий суд, встановивши наявність розбіжностей у розмірах площі спірної ділянки, не вирішив питання, який фактичний розмір присадибної земельної ділянки належить землекористувачам на законних підставах, а який перебуває в їхньому тимчасовому користуванні, та не обґрунтував, чому площа присадибної земельної ділянки, щодо якої виник спір, складає саме 612 кв. м.

Вирішуючи питання щодо порядку користування земельною ділянкою, місцевий суд у резолютивній частині свого рішення не вказав межі ділянок, які повинна використовувати кожна зі сторін.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги позивачки.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.