Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М., Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013р. по справі № 820/2514/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ТЕКО ЛТД"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП ТЕКО ЛТД", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 р. №000022221 та №0000232211.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняти з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 28.02.2013 р. №0000222211 та №0000232211.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень -рішень.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Західної МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р. за результатами якої складено акт від 14.02.2013 р. №574/22.1-7/34016558.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201, пп.б п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та "Порядку заповнення податкових накладних", затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165 (z0233-97) , п.19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-IV.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 р. №0000222211, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 36.087,00 грн. (29.430,00 грн. - за основним платежем та 7.357,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій), та №0000232211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1.517,00 грн. (за вересень 2011 року - на 50,00 грн. та за жовтень 2011 року - на 1.467,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Як свідчать фактичні обставини справи, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ "Кова-електро" та з ФОП ОСОБА_1

Так, між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Кова-електро", було укладено усний договір купівлі-продажу обладнання (авт. вимірювачі, рейки, щитки під автомат).

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано податкові накладні: від 31.10.2011 р. №23 (а.с. 108), від 19.02.2011 р. №13 від 31.10.2011 р. (а.с.109), №22, від 22.09.2011 р. (а.с. 110) №15 від 22.09.2011 року (а.с. 111); видаткові накладні: від 31.10.2011 р. №РН-0000187 (а.с. 112), від 22.09.2011 р. №РН-0000160 (а.с. 113), від 31.10.2011 р. №РН-0000188 (а.с. 114), від 21.10.2011 р. №РН-0000179 (а.с.115), банківські виписки, копії яких долучено до матеріалів справи.

Також, матеріалами справи встановлено, що між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_1, було укладено договір купівлі-продажу обладнання від 26.07.2010 р. №03/07/2010, відповідно до умов якого позивачем було придбано у контрагента прес гідравлічний Cematek CMT-AP30 за ціною 176.580,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) (а.с.92).

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано наступні документи: акт прийому-передачі зазначеного товару від 30.07.2010 р. (а.с.94), банківські виписки, що засвідчують факт оплати товару, податкову накладну від 30.07.2010 р. №148 (а.с.95-96), податкову накладну №148 від 30.07.2010 р. (а.с.97), видаткову накладну від 30.07.2010 р. №ЧР-00114/1 (а.с.98), копії яких долучено до матеріалів справи.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам пункту 5.1 статі 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , якими передбачено, що валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктах 5.3 - 5.7 цієї статті. Нормами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні приписи закріплено і у положеннях Податкового кодексу України (2755-17) , зокрема, у пункті 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно і до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту)., і відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновки суду першої інстанції, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, необхідною законодавчо визначеною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначено факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Приписами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, а відтак, зважаючи на викладені нормативні положення, мали право на складання відповідних податкових накладних.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідність виданих на користь позивача податкових накладних податковому законодавству України. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів.

Чинне на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами такого податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагентів ТОВ "Кова-електро" та ФОП ОСОБА_1, а тому донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення з зазначеного податку є безпідставним.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2013р. по справі № 820/2514/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.