Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_6 до прокуратури м. Стаханова Луганської області, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_6 та прокуратури Луганської області, до якої приєдналось Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, на ухвалу Стахановського міського суду Луганської області від 10 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2008 року,

У березні 2005 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаною заявою, зазначаючи, що постановою старшого слідчого прокуратури м. Стаханова Луганської області від 25 грудня 2006 року було закрито кримінальну справу за обвинуваченням її у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 Кримінального кодексу України, у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину. Цю справу було порушено ще 11 березня 2002 року, 28 вересня 2002 року їй було пред’явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просила стягнути з Державного казначейства України 500 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Стахановського міського суду Луганської області від 10 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2008 року, заяву задоволено частково та стягнуто на користь ОСОБА_6 13 293 грн. на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання з єдиного казначейського рахунку.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить змінити зазначені ухвали судів.

У касаційній скарзі, до якої приєдналось Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, прокуратура Луганської області посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати ухвали судів і ухвалити нове рішення.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що пред’явленням ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні злочину та обранням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд їй було завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з розрахунку мінімальної заробітної плати за відповідний період перебування під слідством.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" визначено, що п раво на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Як убачається з матеріалів справи, 11 березня 2002 року слідчим прокуратури м. Стаханова Луганської області було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 135 КК України за фактом смертельного травмування робітника Стахановських районних магістральних електричних мереж ОСОБА_7, яке сталося 6 жовтня 2000 року на території ТОВ "Екологічна ініціатива". У висновку спеціаліста з охорони праці було зазначено, що дії керівника робіт ОСОБА_8 та наглядача ОСОБА_6 знаходились у прямому причинному зв’язку з наслідками.

28 вересня 2002 року ОСОБА_6 було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 135 КК України, та обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд.

25 грудня 2006 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Стаханова Луганської області кримінальну справу було закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

Відповідно до чч. 2, 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" р озмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз’яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи .

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України на зазначене належної уваги не звернув і помилково стягнув кошти на відшкодування моральної шкоди виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на час перебування ОСОБА_6 під слідством, а не на час розгляду справи, у зв’язку із чим фактично стягнув компенсацію за завдану моральну шкоду на користь ОСОБА_6 у розмірі меншому від мінімального.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, на зазначене порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати постановлені судами ухвали законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6 та прокуратури Луганської області, до якої приєдналось Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, задовольнити частково.

Ухвалу Стахановського міського суду Луганської області від 10 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.