Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Великоанадольський вогнетривкий комбінат

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року

у справі 805/3558/16-а

за позовом Публічного акціонерного товариства Великоанадольський вогнетривкий комбінат

до Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Публічне акціонерне товариство Великоанадольський вогнетривкий комбінат (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Волноваської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2016 року № 0000531501.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2016 року № 0000531501, складене Інспекцією відповідно до акта від 20 серпня 2015 року № 807/05-33-15-01/00191721 Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариством, код ЄДРПОУ 00191721, за червень 2015 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Товариство подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки Інспекцією складено акт від 20 серпня 2015 року № 807/05-33-15-01/00191721 про результати даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за червень 2015 року.

Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту за червень 2015 року суми податку на додану вартість за податковими накладними, складеними у січні, квітні, травні 2015 року у розмірі 550 598, 09 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2016 року № 0000531501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість суму 809 234, 40 грн., у т.ч. за основним платежем - 539 489, 60 грн. та за штрафними санкціями на суму 269 744, 80 грн.

За наслідками оскарження вказані рішення контролюючого органу залишено без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що чинним законодавством не передбачено норми, яка б забороняла платнику включати до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, що передують звітному періоду, які вчасно зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач міг реалізувати своє право на формування податкового кредиту за податковими накладними складеними у січні, травні 2015 року за умовами виконання вимог пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджується податковою накладною.

Відповідно до положень пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Поряд з цим, згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, наведені норми стосуються лише тих податкових накладних, які не зареєстровані або зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, а тому не може бути застосована до позивача, оскільки в ході розгляду справи не встановлено, що податкові накладні зареєстровані з порушенням терміну їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У зв'язку з відсутністю спеціальної норми на час подання податкової декларації позивачем, яка б встановлювала строк, протягом якого у платника податків зберігається право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі належним чином отриманих податкових накладних, та за відсутності інших законодавчих обмежень в часі для платника податків на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у наступних звітних періодах, ніж тих, у яких виписані податкові накладні, платника податків не може бути позбавлено права на включення до складу податкового кредиту відповідних сум за такими податковими накладними, якщо дотримано вимоги щодо належного їх оформлення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних в межах загальних граничних строків, встановлених нормами ПК України (2755-17) .

Відповідні обмеження введені Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість № 643-VIII від 16 липня 2015 року (643-19) , який набрав чинності з 29 липня 2015 року, а саме пункт 198.6 статі 198 ПК України (2755-17) після абзацу другого доповнений двома новими абзацами такого змісту:

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що чинним законодавством не передбачено норми, яка б забороняла платнику включати до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, що передують звітному періоду, які вчасно зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Великоанадольський вогнетривкий комбінат задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.