6-23714св09 Про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні частиною будинку - 28.04.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні частиною будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила зобов’язати відповідачку усунути їй перешкоди в користуванні належними їй 8/25 частинами житлового будинку АДРЕСА_1.

Зазначала, що згідно з договором купівлі-продажу від 6 липня

1983 року, укладеним між нею та ОСОБА_5, до неї перейшло право власності на 8/25 частин указаного будинку, які складались із кімнат

1-3, 2-3, 2-2 загальною площею 22,1 кв. м та кухні 2-1. Інша частина будинку, 17/25 частин, належить ОСОБА_4 За усною домовленістю вона дозволила відповідачці користуватися належною їй частиною будинку, а ОСОБА_4 здійснила перебудову, об’єднавши кімнату 1-3 та свою кімнату 1-2, на що вона згоди не надавала.

Посилаючись на те, що такими діями відповідачки порушено її право власності, просила суд її позовні вимоги задовольнити.

У квітні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати договір купівлі-продажу від 6 липня 1983 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, недійсним у частині переходу в користування відповідачки кімнати 1-3.

Зазначала, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2006 року є власницею 17/25 частин будинку АДРЕСА_1. Власницею інших, 8/25 частин, указаного будинку є відповідачка, яка придбала свою частку згідно з договором, укладеним між нею та ОСОБА_5 Відповідно до умов договору в користування ОСОБА_3 перейшли кімнати 1-3, 2-3, 2-2 загальною площею 22,1 кв. м та кухня 2-1.

Посилаючись на те, що кімната 1-3 фактично не переходила в користування відповідачки, цією кімнатою після укладення договору продовжувала користуватися сім’я ОСОБА_5, а потім і її сім’я, спірна кімната знаходиться в належній їй частині будинку та підключена до системи опалення, установленої в її частині будинку, і на те, що під час укладення договору купівлі-продажу було відсутнє волевиявлення щодо відчуження кімнати 1-3, позивачка просила її позов задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 травня

2009 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов’язано ОСОБА_4 усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні належними їй на праві власності 8/25 частинами житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 шляхом відновлення перегородки з дверним отвором у кімнаті 1-3 площею 7,4 кв. м, який існував на час укладення договору купівлі-продажу – 6 липня 1983 року. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8 грн.

50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп. та витрати, пов’язані з отриманням правової допомоги, у розмірі 2 250 грн. У задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 липня

2009 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 травня 2009 року скасовано й ухвалено нове рішення. У позові ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 6 липня 1983 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у частині переходу в постійне користування покупця за договором кімнати 1-3.

ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 травня 2009 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що 6 листопада 1983 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка в подальшому змінила прізвище на Андрощук, а потім – на ОСОБА_3, було укладено договір купівлі-продажу 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Згідно з умовами цього договору в постійне користування ОСОБА_3. перейшли кімнати 1-3, 2-3, 2-2 загальною площею 22,1 кв. м та кухня 2-1. Кімната 1-3 у технічному паспорті 1998 року значиться як частина кімнати 1-5.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до вимог ст. 149 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – ЦК УРСР (1540-06) ) власник може вимагати усунення всяких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно зі ст. 257 ЦК України та ст. 71 ЦК УРСР загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України та ст. 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з договором купівлі-продажу частини будинку до ОСОБА_3 перейшло право власності на кімнату 1-3, яка в подальшому була об’єднана з належною ОСОБА_4 кімнатою 1-2 шляхом зняття перегородки між кімнатами і на день звернення до суду позначена в технічному паспорті як кімната 1-5, при цьому докази відчуження кімнати 1-3 ОСОБА_4 чи попередньому власникові відсутні, як відсутній і дозвіл на таку реконструкцію з боку власниці кімнати 1-3. Крім того, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_3 не пропустила строк позовної давності, тоді як ОСОБА_4 звернулася до суду поза межами такого строку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи позов ОСОБА_4, апеляційний суд указував, що ОСОБА_4 строк звернення до суду не пропущено, оскільки вона набула права власності на 17/25 частин будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 13 листопада 2006 року, а до суду звернулася у квітня 2009 року, тобто в межах загального строку позовної давності.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що, укладаючи договір купівлі-продажу частини будинку, ОСОБА_5 не мав наміру продавати кімнату 1-3, спірна кімната 1-3 ніколи не переходила в користування ОСОБА_3, цією кімнатою користувався ОСОБА_5, а потім ОСОБА_4 як до її переобладнання в кімнату 1-5, так і після такого переобладнання; кімната 1-3 знаходиться в належній ОСОБА_4 частині будинку та підключена до системи опалення, яка функціонує в цій частині будинку (після набуття ОСОБА_3 права власності на 5/25 частин будинку будинок було перебудовано, у тому числі було обладнано окремі системи опалення).

Крім того, посилаючись на технічний паспорт будинку, виготовлений у 1981 році, апеляційний суд вважав доведеним, що відокремлена частина будинку, на яку згідно з договором купівлі-продажу набула права власності ОСОБА_3, складалася з двох кімнат 1-8, 1-9, площею 9,1 кв. м і 5,6 кв. м, передпокою площею 6,1 кв. м, що в договорі купівлі-продажу значився як кухня.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди не з’ясували всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не досліджували, він взагалі відсутній у матеріалах справи, план будинку на час укладення договору купівлі-продажу від 6 липня 1983 року, досліджували лише технічні плани, складені або до укладення такого договору – у 1981 році, або після перебудови будинку – у 1994 та в

1998 роках; у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин, не звернули уваги на те, чи може ОСОБА_4 ставити питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого вона не була.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 травня

2009 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні частиною будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку передати на новий розгляд до суду першої інстанції.