Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Григор’євої Л.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частину спадкового майна, виділ частки в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2009 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько – ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно: будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці розміром 0,27 га, та земельний пай розміром 3,944 га. Спадкоємцями першої черги є він, сестра – відповідачка у справі та їхня рідна сестра – ОСОБА_6, яка відмовилась від прийняття спадщини, і все майно на підставі заповіту, посвідченого 24 червня 1987 року Мирненською сільською радою Біляївського району Одеської області, успадкувала ОСОБА_4

У 1998 році він переніс інсульт і правосторонній параліч, частково втратив мову; рішенням МСЕК від 21 грудня 1999 року його визнано інвалідом другої групи та призначено пенсію по інвалідності.

Посилаючись на те, що на момент смерті батька він був непрацездатним і має право на 2/3 частки, які б належали йому при спадкуванні за законом, просив визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спадщину від 8 червня 2001 року на ім?я ОСОБА_4; визнати за ним право власності на 2/3 частки, які б належали йому при спадкуванні за законом, та виділити їх у натурі.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2009 року, позов задоволено. Продовжено ОСОБА_3 строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом від 8 червня 2001 року на ім?я ОСОБА_4 частково недійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі кімнату № 2 площею 25 кв. м, літню кухню, погріб; право власності на 1/3 частину земельного паю розміром 3,9449 га без визначення меж паю в натурі; виділено йому в користування 900 кв. м присадибної ділянки відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 та виділено їй у натурі приміщення: 1- коридор, 3 – коридор, 4, 5, 7 – житлові кімнати, 6 – кухню; право власності на 2/3 частини земельного паю та виділено їй у користування 1 800 кв. м присадибної ділянки відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 різницю в частках у розмірі 1 974 грн. Зобов?язано позивача облаштувати тамбур у приміщенні під № 2.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 має право на 2/3 частки, які б належали йому при спадкуванні за законом після смерті батька ОСОБА_5, тобто від 1/2 частини спадщини, ураховуючи відмову ОСОБА_6 від її прийняття, що складає 1/3 частину від усієї спадщини. Крім того, суд вважав за необхідне продовжити спадкоємцю померлого строк для прийняття спадщини, зважаючи на наявність поважних причин, а саме хвороби.

З таким висновком суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте погодитись із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін – ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно: будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці розміром 0,27 га, та земельний пай розміром 3,944 га. 8 червня 2001 року відповідачці видано свідоцтво про право власності на підставі заповіту померлого ОСОБА_5

Відповідно до ст. 535 ЦК УРСР, чинного на час спірних правовідносин, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом.

На момент смерті спадкодавця, за відсутності заповіту, спадкоємцями першої черги могли бути позивач, відповідачка та їхня рідна сестра – ОСОБА_6, яка відмовилась від прийняття спадщини.

Вирішуючи питання про поділ спадщини, суди в порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України не звернули уваги на те, що відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкуванні за законом кожному зі спадкоємців належала б 1/3 частина спадкового майна, тому позивач ОСОБА_3 за наявності заповіту має право спадкувати не менше 2/3 частки від 1/3 (обов’язкова частка), що складає 2/9 частини спадщини, а не 1/3, як помилково визнали суди.

З огляду на викладене проведена у справі судова будівельно-технічна експертиза не може враховуватись, оскільки суд в ухвалі про призначення експертизи згідно зі ст. 144 ЦПК України вказав неправильний розмір часток сторін у спадковому майні, який обчислений із порушенням вимог ЦК УРСР (1540-06) .

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.