Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: комунальне підприємство з технічної інвентаризації, служба у справах неповнолітніх виконавчого комітету Бердянської міської ради, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області, комунальне підприємство "Житло сервіс-2А", про встановлення сервітуту, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення та встановлення порядку користування жилим приміщенням;

за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області, треті особи: служба у справах неповнолітніх виконавчого комітету Бердянської міської ради, відділ опіки і піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення з жилого приміщення,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 пред’явила в суді позов до ОСОБА_9 про визнання на нею та її неповнолітньою дочкою права користування квартирою АДРЕСА_2 та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.

Зазначала, що 2 квітня 2003 року вона зареєструвала шлюб з сином відповідачки ОСОБА_7 і у травні того ж року вселилася як член сім’ї в квартиру АДРЕСА_1, власником якої є відповідачка. 2 вересня 2003 року у них народилася дочка ОСОБА_10. При її вселенні не було ніяких угод про порядок користування квартирою. З моменту її вселення вона правомірно проживає та користується житлом, приймає участь в утриманні квартири, сплачуючи комунальні послуги.

З вересня 2006 року вона вийшла на роботу, працюючи в м. Запоріжжі за графіком роботи: доба чергування, дві доби відпочинку. Посилаючись на те, що відповідачка чинить перешкоди їй та її дитині у користуванні жилим приміщенням, позивачка просила задовольнити позов.

В подальшому позивачка неодноразово доповнювала та уточнювала свої позовні вимоги та в кінцевому варіанті просила визнати за нею та неповнолітньою дитиною право постійного користування спірною квартирою, усунути перешкоди в її користуванні шляхом вселення в квартиру, встановити сервітут та порядок користування квартирою, виділивши їй з дитиною в користування кімнату розміром 17,1 кв. м, а ОСОБА_7 – кімнату розміром 12,1 кв. м.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_9 у березні 2007 року пред’явила в суді зустрічний позов до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення. Зазначала, що на підставі договору дарування від 22 жовтня 2002 року їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Після укладення шлюбу її сина з відповідачкою, вона дозволила їм тимчасово зайняти одну з кімнат квартири та зареєструватися за місцем проживання. З серпня 2006 року подружжя припинило сумісне проживання. Відповідачка забрала свої речі та речі дитини, виписала дочку з дитячого дошкільного закладу № 28 "Малятко" та переїхала на постійне місце проживання до своїх батьків в м. Запоріжжя. З вересня 2006 року вона працює у Відділковій лікарні станції Запоріжжя-ІІ. Посилаючись на те, що відповідачка переїхавши на нове місце проживання та маючи там роботу, не бажає перереєструватися за новим місцем проживання, позивачка просила з підстав ст. 391 ЦК України усунути їй перешкоди у користуванні квартирою та виселити ОСОБА_6 разом з неповнолітньою дитиною з квартири.

У грудні 2007 року та в березні 2008 року ОСОБА_9 теж уточнила свої зустрічні позовні вимоги і просила усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом визнання відповідачки з дитиною такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням та зобов’язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області зняти їх з реєстрації у цій квартирі.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2008 року, вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_6 залишено без розгляду у зв’язку з повторною її неявкою в судове засідання.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2008 року, позов ОСОБА_9 задоволено: визнано ОСОБА_6 з дитиною ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2; зобов’язано відділ громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області зняти їх з реєстрації.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_6 без розгляду, суд виходив з того що вона будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи 18 березня 2008 року та 20 травня 2008 року в судові засідання не з’явилася без поважних причин.

Проте такі висновки суду не узгоджуються з вимогами закону та встановленими обставинами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка двічі телеграмами повідомляла суд про неможливість бути присутньою в судових засіданнях 18 березня 2008 року та 20 травня 2008 року у зв’язку з хворобою, які вчасно отримані судом (т. 2 а. с. 2, 26).

До касаційної скарги позивачкою додані відповідні копії медичних документів, що підтверджують її доводи щодо поважності причин відсутності.

За таких обставин не можна визнати обґрунтованою ухвалу суду про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_6 й вона підлягає скасуванню.

Підлягають скасуванню й ухвалені судами рішення в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_9,оскільки рішення в цій частині ухвалено з порушенням вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Визнаючи ОСОБА_6, такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, суд в порушення вимог ст. 213 ЦПК України не зазначив норми матеріального права, на підставі яких ним вирішено спір в цій частині та всупереч ст. ст. 212, 213 ЦПК України не наведено будь-яких доказів на підтвердження такого висновку.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2008 року про залишення позовних вимог ОСОБА_6 без розгляду - скасувати.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.