Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Келебердянської сільської ради Кременчуцького району, третя особа – комунальне підприємство "Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації", про визнання договору дарування житлового будинку недійсним і стягнення коштів, витрачених на ремонт житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2009 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи доповнила, посилаючись на те, що вона є дочкою ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Матері належав будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22 листопада 2007 року Келебердянською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області. За життя ОСОБА_9 неодноразово заповідала майно своїм дітям. Останній заповіт складено матір’ю 18 жовтня 2007 року, за яким вона все своє майно заповідала їй та сестрі, ОСОБА_7 ОСОБА_6 після смерті матері почала збирати документи для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини й виявила, що 6 грудня 2007 року будинок було подаровано сестрі, ОСОБА_7, за договором дарування, укладеним між ОСОБА_8 (дочка ОСОБА_8) від імені ОСОБА_9 та ОСОБА_7, посвідченим приватним нотаріусом і зареєстрованим у комунальному підприємстві "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації". Вважає, що відповідачі ввели в оману її матір, оскільки ОСОБА_7 знала про існування заповіту, а в матері для вчинення договору дарування не було необхідності надавати 28 листопада 2007 року довіреність на вчинення дій, пов’язаних із розпорядженням її майном, на ім’я ОСОБА_8 ОСОБА_6 просить визнати договір дарування будинку від 6 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_9 в особі ОСОБА_8 та ОСОБА_7, недійсним; визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1; стягнути на її користь із ОСОБА_7 50 тис. грн. на відшкодування витрат на ремонтні роботи в будинку, які вона проводила з 2006 до 2008 року; відшкодувати їй 20 тис. грн. моральної шкоди, 3 тис. грн. витрат на правову допомогу та вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 в особі ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Сапко О.Б. 6 грудня 2007 року та зареєстрований у реєстрі за № 3329, сторони повернуто в початкове положення. Визнано будинок АДРЕСА_1, таким, що належить на праві власності ОСОБА_9 Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на користь ОСОБА_6 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, 3 тис. грн. на відшкодування судових витрат; на користь держави 17 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 1 500 грн. судових витрат та по 8 грн. 50 коп. судового збору на користь ОСОБА_6 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Визнаючи недійсним договір дарування будинку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що ОСОБА_9 у силу свого літнього віку та стану здоров’я, який відповідає такому віку, не в повній мірі усвідомлювала зміст наданої нею ОСОБА_8 довіреності на підписання договору дарування будинку, його правові наслідки й це не відповідало її волевиявленню. ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ввели ОСОБА_9 в оману щодо істотного значення наданої нею довіреності, замовчуючи існування істотних обставин, знаючи про які, а саме, що це потрібно для укладення договору дарування належного їй будинку дочці, ОСОБА_7, вона її б не підписала.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Згідно з вимогами ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов’язковими також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували. Висновки судів про неповну здатність ОСОБА_9 розуміти значення своїх дій під час складання довіреності та умисні дії відповідачів про обман шляхом замовчування дійсної мети правочину не ґрунтуються на матеріалах справи, носять характер припущення.

У порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України суди не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; які права чи інтереси позивачки порушено, не визнаються або оспорюються та ким; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; а також не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.