Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування, мирової угоди, реєстрації права власності недійсними, визнання майна спільною власністю, поділ майна, усунення перешкод у користуванні власністю, вселення,

У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5, посилаючись на те, що під час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з червня 1980 року до липня 1997 року було придбано квартиру АДРЕСА_1, але відповідач відмовляється провести її поділ у добровільному порядку.

Оскільки відповідач у 2005 році подарував цю квартиру ОСОБА_6, ОСОБА_3 просила визнати недійсним цей договір дарування.

Під час розгляду справи в серпні 2006 року доповнила позовні вимоги та просила визнати недійсною мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і затверджену рішенням третейського суду від 5 червня 2006 року, відповідно до якого за ОСОБА_7 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2. Просила визнати спірну квартири спільною сумісною власністю; провести її поділ та виділити їй з урахуванням інтересів доньки ОСОБА_4 2/3 частини квартири, усунути перешкоди в користуванні квартирою та вселити її та ОСОБА_4 до цієї квартири.

Рішенням Довгинцівського районого суду м. Кривого Рогу від 9 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10 жовтня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнано мирову угоду між ОСОБА_7 і ОСОБА_6, за якою спірна квартира переходить у власністю ОСОБА_7, затверджену рішенням третейського суду при товарній біржі "Дніпроторгправозабезпечення" від 5 червня 2006 року, недійсною. Спірну квартиру визнано спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право власності по ? частині спірної квартири. Зобов’язано усунути перешкоди та вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до спірної квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суди обґрунтовано виходили з того, що квартира була придбана під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, а отже договір дарування, вчинений 10 жовтня 2005 року ОСОБА_5 без згоди дружини на користь ОСОБА_6, є недійсним на підставі ст. 215 ЦК України. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним третейського рішення про затвердження мирової угоди та про визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_7, суди посилались на те, що умови мирової угоди порушують права інших осіб – співвласника квартири ОСОБА_3, а реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_7 була здійснена в період, коли спір про квартиру слухався в суді та ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2006 року будь-які дії з відчуження квартири були заборонені.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 9 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.