Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі – ВАТ "Рівнеазот") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування шкоди.

Зазначала, що з 1968 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах і з 16 травня 2005 року займала посаду начальника житлово-комунальної дільниці.

30 серпня 2007 року її було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ).

Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, просила поновити її на посаді начальника житлово-комунальної дільниці з 30 серпня 2007 року, стягнути з ВАТ "Рівнеазот" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20 тис. грн. завданої моральної шкоди.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 8 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 13 жовтня 2008 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивачки з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки ОСОБА_6 після застосування до неї заходів дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни вчинила новий проступок, і що відмова первинної профспілкової організації ВАТ "Рівнеазот" у наданні згоди на її звільнення є необґрунтованою.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Установлено, що ОСОБА_6 з 1968 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах. З 16 травня 2005 року була переведена на посаду начальника житлово-комунальної дільниці.

Наказами від 10 квітня 2007 року, 26 квітня 2007 року, 4 травня 2007 року та 16 липня 2007 року їй були оголошені догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку й неналежне виконання покладених на неї трудових обов`язків.

Рішенням первинної профспілкової організації ВАТ "Рівнеазот" від 21 серпня 2007 року відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_6 з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України.

30 серпня 2007 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , відмова профспілкового органу в наданні згоди на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, доводів позивачки належним чином не перевірив, не врахував, що звільнення ОСОБА_6 було проведено всупереч вимогам ст. 43 КЗпП України без згоди первинної профспілкової організації, і необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Крім того, вирішуючи спір, суд не взяв до уваги доводів ОСОБА_6 про те, що відповідно до наказу від 30 серпня 2007 року про її звільнення підставами для накладення такого дисциплінарного стягнення були: акти перевірки державної інспекції з контролю за цінами в Рівненській області від 10 січня 2007 року та від 24 січня 2007 року, довідка контрольно-ревізійного відділу ВАТ "Рівнеазот" від 5 липня 2007 року про вибіркову перевірку правильності та повноти оприбуткування грошових коштів, отриманих від сторонніх осіб (ВАТ "Рівнегаз"), за надання послуг проживання в гуртожитку № 1 по вул. Відінській, 37, заяви ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на продовження дії договору проживання в гуртожитку, що суперечить вимогам трудового законодавства, оскільки до її посадових обов`язків не входить укладення з мешканцями гуртожитків договорів найму, а строк для застосування дисциплінарного стягнення за порушення, виявлені інспекцією з контролю за цінами в Рівненській області та контрольно-ревізійним відділом ВАТ "Рівнеазот", відповідачем був пропущений.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пп. 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 8 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 13 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.