Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 20 березня 2009 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що між нею та ОСОБА_7 була досягнута усна домовленість про облаштування відмостків навколо АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності. 2 липня 2007 року за згодою з ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 проводили земляні роботи біля вказаного житлового будинку для подальшого облаштування відмостків і одна із стін будинку впала. Вважаючи, що обвал стіни стався з вини ОСОБА_7, просила суд стягнути з останнього на її користь 17 813 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 8 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_9. та ОСОБА_8

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 8 906 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 129 грн. 06 коп. судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 4 453 грн. 25 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 64 грн. 53 коп. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 4 453 грн. 25 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 64 грн. 53 коп. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 26 грудня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, указане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням цього ж суду від 20 березня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, зазначені рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 17 813 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 280 грн. судового збору та 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не мають відповідної освіти для проведення будівельних робіт. За вказівкою ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виконали будівельні роботи біля АДРЕСА_1, у результаті яких зруйнувалася стіна вказаного будинку.

Суд дійшов висновку, що на підставі ст. ст. 1166, 1167 ЦК України відповідачі повинні відшкодувати ОСОБА_6 матеріальну та моральну шкоду, завдану їхніми неправомірними винними діями.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_7 займається підприємницькою діяльністю, а ОСОБА_8, ОСОБА_9 погодилися на його пропозицію виконати роботи з облаштування відмостків біля АДРЕСА_1.

Суд дійшов висновку, що м іж ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 було укладено трудовий договір, тому ОСОБА_7 відповідно до положень ст. 1172 ЦК України повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівниками під час виконання ними своїх трудових обов'язків.

Проте з висновками апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цієї угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін.

Згідно зі ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу; трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_7 займається підприємницькою діяльністю, а саме: роздрібною торгівлею, виготовленням та ремонтом меблів. ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звернулися до нього з метою влаштуватися на роботу, проте в ОСОБА_7 були відсутні замовлення на виготовлення меблів.

З викладеного вбачається, що будівельні роботи, проведені ОСОБА_8, ОСОБА_9 біля АДРЕСА_1, не пов’язані з підприємницькою діяльністю ОСОБА_7 і дії останнього щодо залучення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до робіт з облаштування відмостків не можна вважати фактичним допуском до роботи.

Також не можна погодитися й з висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом установлено та не заперечується сторонами у справі, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була досягнута усна домовленість про облаштування відмостків, тобто будівельні роботи були проведені зі згоди позивачки й остання не заперечувала про їх проведення.

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_6 зазначала, що вона уклала з ОСОБА_7 договір побутового підряду. У запереченні проти її позову ОСОБА_7 указував, що лише надавав позивачці допомогу та взяв собі в помічники ОСОБА_8 і ОСОБА_9, оплатити роботу яких повинна була ОСОБА_6

У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд не перевірив ні посилань ОСОБА_6, ні заперечень відповідача; не з’ясував характер правовідносин, які виникли між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, між ОСОБА_7 і ОСОБА_8, ОСОБА_9

За викладених обставин ухвалені у справі рішення без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати викладене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 20 березня 2009 року та рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.