Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Бориспільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної ради до Бориспільської районної державної адміністрації, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38 та ОСОБА_39 про визнання незаконними розпоряджень, недійсними державних актів та договорів купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_13 на рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2009 року,

У квітні 2008 року Бориспільський міжрайонний прокурор звернувся до суду із заявою в інтересах держави в особі Київської обласної ради до Бориспільської районної державної адміністрації, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38 та ОСОБА_39 про визнання незаконними розпоряджень, недійсними державних актів та договорів купівлі-продажу. Прокурор зазначав, що розпорядженням виконуючого обов’язки голови Бориспільської районної державної адміністрації від 7 червня 2007 року № 908 громадянам ОСОБА_33, ОСОБА_40, ОСОБА_31, ОСОБА_20, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_27, ОСОБА_34, ОСОБА_32, ОСОБА_30, ОСОБА_22, ОСОБА_29, ОСОБА_28, ОСОБА_26, ОСОБА_23, ОСОБА_25, ОСОБА_41, ОСОБА_18, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_21, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_24 передано у власність земельні ділянки для садівництва загальною площею 3,48 га в адміністративних межах Вороньківської сільської ради вздовж захисної дамби Канівського водосховища на ділянці Проців-Кийлів. 27 червня 2007 року зазначені громадяни одержали державні акти на право власності на ці земельні ділянки, частину з яких у подальшому в жовтні-грудні 2007 року та в березні 2008 року вони відчужили за договорами їх купівлі-продажу. Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду, передача яких у власність громадян для введення садівництва не допускається, прокурор просив визнати розпорядження районної державної адміністрації незаконними, державні акти на право власності на земельні ділянки недійсними, а також визнати недійсними договори купівлі-продажу зазначених земельних ділянок як такі, що порушують публічний порядок.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 15 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_13, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Олексюк О.Б. на заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду, передача яких у власність громадян для садівництва не допускається, а укладені відповідачами щодо них договори спрямовані на незаконне заволодіння землями водного фонду, відтак, є нікчемними.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до п.п. б) та в) ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них. Для великих річок прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 м (п. в) ч. 2 ст. 60 ЗК України, абз. 4 ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України).

Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних і гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення, розміри та режим використання яких визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку (ч.ч. 1, 2 ст. 63 ЗК України).

Згідно зі ст. 61, 63 ЗК України та ст. 89 Водного кодексу України режими використання земельних ділянок прибережних та захисних смуг уздовж річок та смуг відведення є обмеженими і передача таких земельних ділянок у власність громадян для садівництва не допускається.

Судом установлено, що спірні земельні ділянки розташовані вздовж захисної дамби Канівського водосховища між дамбою та дренажним каналом, в тому числі частина з них знаходиться в межах прибережної захисної смуги.

Встановивши такі обставини справи суду слід було з’ясувати чи знаходиться належна ОСОБА_13 земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги, чи зайнята вона гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами або чи знаходиться вона в межах земель, виділених в установленому порядку під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд.

З’ясування цих обставин має визначальне значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення щодо земельної ділянки ОСОБА_13 без їх з’ясування та належної оцінки, з посиланням лише на саме по собі розташування всіх спірних земельних ділянок між дамбою та дренажним каналом як на доказ її належності до земель водного фонду є помилковим.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовної вимоги щодо земельної ділянки ОСОБА_13, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в цій частині та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення були допущені судом першої інстанції і не були усунені апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рештою частиною рішення судом не вирішено питання про права та обов’язки ОСОБА_13, а тому за його касаційною скаргою ця частина рішення не перевіряється.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_13 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 травня 2009 року в частині вирішення позову щодо земельної ділянки, належної ОСОБА_13, а також ухвалу апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2009 року про залишення цієї частини рішення суду першої інстанції без змін скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.