Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор‘євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

Балюка М.І., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції,

У грудні 2007 року ОСОБА_3, звернувшись до суду з указаною скаргою, зазначала, що у Жовтневому відділі державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (далі – Жовтневий ВДВС) знаходиться виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_4 аліментів на її користь на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частин всіх видів заробітку відповідно до рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 6 січня 1995 року.

3 серпня 2007 року вона подала до Жовтневого ВДВС заяву про перерахунок заборгованості з аліментів за період з 15 жовтня 2005 року до теперішнього часу, однак 30 серпня 2007 року отримала відмову в задоволені заяви.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила визнати відмову неправомірною та стягнути з ОСОБА_4 3 564 грн. 75 коп. заборгованості.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 червня 2009 року, скаргу задоволено. Визнано неправомірними дії Жовтневого ВДВС щодо відмови у перерахунку заборгованості з аліментів. Зобов’язано Жовтневий ВДВС визначити розмір заборгованості з аліментів за період з 15 жовтня 2005 року до листопада 2007 року в сумі 3 564 грн. 75 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові ухвали скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Районний суд, постановляючи ухвалу, виходив із того, що боржник з 15 жовтня 2005 року до теперішнього часу не працює, а тому державний виконавець відповідно до вимог ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" повинен був перерахувати заборгованість з аліментів.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що у Жовтневому ВДВС знаходиться виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частин всіх видів заробітку відповідно до рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 6 січня 1995 року.

3 серпня 2007 року ОСОБА_3 подала до Жовтневого ВДВС заяву про перерахунок заборгованості з аліментів з 15 жовтня 2005 року. 30 серпня 2007 року у задоволені заяви їй було відмовлено.

Частиною 3 ст. 195 Сімейного кодексу України передбачено, якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника.

Норма ст. 74 цього Закону передбачає визначення розміру заборгованості з аліментів виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні.

У порушення вимог ст. 210 ЦПК України суд не дав оцінки доводам суб’єкта оскарження та ОСОБА_4 про те, що останній з моменту видання виконавчого листа сплачує аліменти регулярно кожного місяця та що розмір аліментів відповідає вимогам ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України.

Визначаючи розмір заборгованості з аліментів за період з 15 жовтня 2005 року до листопада 2007 року в сумі 3 564 грн. 75 коп. суд не вказав, на підставі яких норм права зробив розрахунок та виходячи з якої заробітної плати.

З рішення суду не зрозуміло чи сума у 3 564 грн. 75 коп. є заборгованістю за період з 15 жовтня 2005 року до листопада 2007 року чи різницею між фактично сплаченими ОСОБА_4 за цей період аліментами та середньою заробітною платою працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.

Крім того, визначаючи конкретну суму заборгованості, суд не врахував положення ст. 387 ЦПК України.

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги не звернув та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.