Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Прокопчука Ю.В., Мазурка В.А., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину щодо відчуження нерухомості за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2007 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їм та ОСОБА_7 належало по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло. У вересні 2005 року їм стало відомо, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 лютого 2005 року вони позбавлені права на житло. Це рішення ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2005 року скасовано, а ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 2 лютого 2006 року провадження у справі закрито у зв’язку зі смертю ОСОБА_7 У той же час позивачі дізналися, що 27 травня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який просили визнати недійсним, оскільки він був вчинений без згоди всіх законних власників цієї квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 порушують питання про скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу володільцем квартири на підставі рішення суду, що набрало законної сили, був тільки продавец ОСОБА_7, то відповідачка є добросовісним набувачем, а вимоги позивачів про визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу квартири є безпідставними.

Проте повністю з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд зазначених норм закону до уваги не взяв; не з’ясував можливості застосування ст. ст. 330, 388 ЦК України до вирішення спірних правовідносин та не врахував, що спірна угода була укладена на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване, з порушенням прав позивачів як співвласників АДРЕСА_1, тобто, не дослідив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову норму, що підлягає застосуванню.

Зазначені порушення залишилися поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин ухвалені у справі рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.