Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" (далі – ЦВКС "Хмільник") про виконання зобов’язання працевлаштувати та стягнення заробітної плати за касаційною скаргою ЦВКС "Хмільник" на рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року,

У січні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ЦВКС "Хмільник" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Під час розгляду справи позивачка змінила позовні вимоги й просила зобов’язати відповідача працевлаштувати її відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України та стягнути на її користь заробітну плату за три місяці.

Зазначала, що 27 травня 2008 року вона була прийнята на роботу до відповідача на посаду медичної сестри 3-го медичного відділення на період відпустки ОСОБА_7 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У період роботи вона завагітніла. Наказом № 289 від 15 жовтня 2008 року її було звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору.

Посилаючись на те, що її звільнено незаконно, оскільки згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України не допускається звільнення вагітних жінок без їх наступного працевлаштування у випадку закінчення строкового трудового договору, ОСОБА_6 просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Постановлено зобов’язати ЦВКС "Хмільник" працевлаштувати ОСОБА_6 на цьому або іншому підприємстві відповідно до її фаху; стягнути з відповідача на користь позивачки заробітну плату в розмірі 1 950 грн.

У касаційній скарзі ЦВКС "Хмільник" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог пп. 2, 3 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, і підставою припинення трудового договору є закінчення цього строку.

Згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду в п. 9 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами та доповненнями), звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

Судом установлено, що ОСОБА_6 27 травня 2008 року була прийнята на роботу до відповідача на посаду медичної сестри тимчасово, на період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_7 У зв’язку з виходом на роботу останньої позивачку було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Під час розгляду справи ЦВКС "Хмільник" ОСОБА_6 було запропоновано працевлаштування в санаторії на посаду молодшої медичної сестри, від якого позивачка відмовилася.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка відмовилася без поважних причин від запропонованого їй відповідачем працевлаштування, що підтверджується відповідними доказами, а тому її вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, під час установлення зазначених фактів судом не були порушені норми цивільного процесуального законодавства й правильно застосовані норми матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року скасувати, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.