Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.

суддів: Барсукової В.М., Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М., Лихути Л.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_3, про визнання переважного права на купівлю у спільній частковій власності,

У січні 2008 року ОСОБА_3, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 3 липня 2007 року уклала з ОСОБА_4 попередній договір купівлі-продажу 74/100 частин квартири АДРЕСА_1 та сплатила відповідачу 117 665 грн., домовившись укласти договір купівлі-продажу до 20 липня 2007 року.

Однак відповідач ухиляється від нотаріального укладання договору купівлі-продажу, у зв‘язку з чим вона просила визнати договір купівлі-продажу від 3 липня 2007 року дійсним та визнати за нею право власності на 62/100 частин квартири, оскільки за рішенням апеляційного суду Херсонської області від 23 жовтня 2007 року визнано за ОСОБА_4 право власності на 62/100 частини квартири.

ОСОБА_5 заявила зустрічний позов, посилаючись на те, що 38/100 частин квартири перебуває у її власності, а тому в силу вимог ст. 362 ЦК України вона має переважне право купівлі зазначеної частки будинку у праві спільної часткової власності.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 13 жовтня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу 62/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 62/100 частин вказаної квартири. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_3

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов ОСОБА_3, виходив із того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, який частково виконаний, але продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що 3 липня 2007 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 угоду про намір купівлі-продажу 74/100 частин квартири АДРЕСА_1 за 126 250 грн. та вони домовилися про нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу до 20 липня 2007 року. Відповідно до угоди ОСОБА_3 повинна була передати ОСОБА_4 117 665 грн. при підписанні угоди.

Однак рішенням апеляційного суду Херсонської області від 23 жовтня 2007 року частка, яка належала ОСОБА_4 в спірній квартирі, була змінена і за ОСОБА_4 визнано право власності на 62/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Однак суд, задовольняючи позовні вимоги, цього не врахував.

При розгляді справи ОСОБА_4, заперечуючи проти позову, посилався на те, що вони не дійшли згоди щодо суми продажу частки квартири, крім того, змінився розмір частки квартири, яка була предметом купівлі-продажу. До того ж ніяких грошей від ОСОБА_3 він не отримував.

На а.с. 127 (зворот) є пояснення ОСОБА_3 про те, що гроші вона обіцяла віддати у нотаріуса, однак не віддала, оскільки ОСОБА_5 подала позов до суду.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, на це уваги не звернув.

Крім того, суд у порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України в мотивувальній частині рішення взагалі нічого не вказав щодо зустрічного позову, лише у резолютивній частині зазначив про його відхилення. Апеляційний суд, погоджуючи з рішенням районного суду ці недоліки не усунув.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.