Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про розірвання договору та відшкодування збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Новокаховського міського суду від 15 липня 2009 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ "КБ "ПриватБанк") про розірвання договору та відшкодування збитків. Позивач зазначав, що 7 листопада 2008 року уклав з відповідачем договір банківського вкладу, за яким передав банку 17 797,55 доларів США строком на два роки під 11 % річних. 3 лютого 2009 року він направив на адресу банку письмове повідомлення про розірвання договору. Однак, банк відмовив йому у достроковому поверненні вкладу. Вважаючи таку відмову незаконною, позивач просив розірвати договір в судовому порядку, стягнути з банку 17 797,55 доларів США вкладу, 3 235,59 доларів США пені, 266,96 доларів США інфляційних коштів, 85,42 доларів США, що становить 3 % річних, 816 доларів США збитків та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Новокаховського міського суду від 15 липня 2009 року позов задоволено частково. Достроково розірвано договір банківського вкладу від 7 листопада 2008 року, укладений між ЗАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 Стягнуто з ЗАТ "КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_6 17 797,55 доларів США вкладу, 11% річних за користування депозитом у розмірі 1 147,82 доларів США, 676,29 доларів США інфляційних коштів, а всього 19 621,66 доларів США. Стягнення проведено в українській гривні у відповідному еквіваленті. У решті позову відмовлено.

рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ЗАТ "КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_6 17 797,55 доларів США банківського вкладу скасовано. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначенні судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимога і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в позові про стягнення 3 % річних від простроченої суми грошового зобов’язання суд першої інстанції виходив із того, що укладеним між сторонами договором банківського вкладу обумовлено проценти річних за користування вкладом, а тому додаткове стягнення ще і 3 % річних не допускається.

Залишаючи цю частину рішення без змін апеляційний суд вказав, що за договором банківського вкладу банк повинен повернути позивачу вклад 7 листопада 2010 року, тобто строк виконання зобов’язання ще не настав і підстав для покладення на банк передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності немає.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Судом установлено, що 7 листопада 2008 року сторони уклали договір банківського вкладу з процентною ставкою 11 % річних (а.с. 7).

За змістом ст. 1061 ЦК України проценти на суму вкладу є платою за користування одержаними банком за договором вкладом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язується сплатити 3 % річних від простроченої суми.

Як визначено у ч. 1 ст. 651 ЦК України та п. 8 укладеного сторонами договору банківського вкладу сторони мають право дострокового розірвання договору, повідомивши про це іншу сторону за два дні до дати розірвання.

Судом також установлено, що позивач 3 лютого 2009 року повідомив банк про розірвання ним договору. Однак, банк повернув позивачу вклад лише 26 травня 2009 року.

Дійшовши правильного висновку про те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти річних є видом відповідальності за порушення грошового зобов’язання, апеляційний суд разом з тим на зазначені вище обставини уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та дійшов помилкового висновку про те, що грошове зобов’язання банком не порушено.

Таким чином, в цій частині рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення допущене апеляційним судом справу слід передати на новий апеляційний розгляд.

Частково задовольняючи позовну вимогу про стягнення інфляційних коштів суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що з часу прострочення банком грошового зобов’язання індекс інфляції зріс більше ніж на 1 %.

Однак, з таким висновком також погодитися не можна.

Оскільки індекс інфляції – це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті – гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначено договором у гривні.

Суд на зазначене положення закону також уваги не звернув та, встановивши, що банківський вклад було зроблено вкладником ОСОБА_6 в іноземній валюті помилково застосував при вирішенні цієї частини вимоги положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв’язку з чим рішення в цій частині відповідно до ст. 341 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові про стягнення інфляційних коштів.

У решті рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а тому в цій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, ст. 341, п.п. 1, 2 ч. 1, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Новокаховського міського суду від 15 липня 2009 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення інфляційних коштів за порушення грошового зобов’язання скасувати.

У позові ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення інфляційних коштів за порушення строку повернення банківського вкладу відмовити.

Заочне рішення Новокаховського міського суду від 15 липня 2009 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" 3 % річних від простроченої суми та рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року щодо залишення цієї частини рішення суду першої інстанції без змін скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті заочне рішення Новокаховського міського суду від 15 липня 2009 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.