Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року

у справі № 2а-0870/5616/11

за позовом Приватного підприємства Комем-10

до Державної податкової інспекції у місті Енергодар Запорізької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Приватне підприємство Комем-10 (далі - ПП Комем-10, позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Енергодар Запорізької області (далі - ДПІ, відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2011 року № 0001191501, яким застосовані штрафні санкції у розмірі 20060,57 грн.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, позов задовольнив. Визнав нечинним податкове повідомлення-рішення від 17 червня 2011 року № 0001191501.

В касаційній скарзі Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 червня 2011 року за результатами невиїзної документальної перевірки позивача щодо своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань до бюджету податковим органом складено акт № 143/16-011/2521044, яким встановлено порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-III (2181-14) ), п. 16.4 ст. 16 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) та п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме - ПП Комем-10 протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

На підставі вказаного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позиція податкового органу щодо можливості самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу, та змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання, є помилковою.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Встановлено, що ПП Комем-10 сплачені платіжними дорученнями відповідні суми податку за певні визначені позивачем періоди.

В той же час, фахівцями податкового органу здійснено розподіл сплачених підприємством сум на погашення наявного податкового боргу позивача.

Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", пп. 5.3.1 ст. 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання з податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань платника податків, згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України № № 2181-III, визнаються будь-які власні кошти та інші активи. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування"). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України).

З врахуванням зазначеного, є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування вищевказаних сум податку його обов'язок щодо сплати податку в цих сумах припинився.

Як на підставу здійснення відповідачем самостійного перерозподілу (зарахування) сплачених позивачем сум у погашення податкового боргу за інші податкові періоди ніж ті, що визначив платник у платіжних документах, податковий орган посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181-III (2181-14) , або іншими законами з питань оподаткування.

Натомість, до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених пп.7.2.1 п. 7.2 ст.7, п. 10.1 ст. 10, пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181-III.

З огляду на зазначене, суди правомірно зазначили, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначено самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань із відповідного податку, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно вказано, що приписи п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом протиправно.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року у справі № 2а-0870/5616/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, - 239 -1 Кодексу адміністративного судочинства України.