Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Донецькміськгаз" (далі – ВАТ "Донецькміськгаз") до ОСОБА_6, третя особа – садівниче товариство "Лідія" (далі – СТ "Лідія") Кіровського району м. Донецька про усунення перешкод у користуванні системою газопостачання, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2008 року,

У серпні 2007 року ВАТ "Донецькміськгаз" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні системою газопостачання.

Зазначало, що по території СТ "Лідія", яке розташоване в АДРЕСА_1, якою користується член товариства ОСОБА_6, проходить діючий підземний газопровід високого тиску, який знаходиться на балансі ВАТ "Донецькміськгаз". ОСОБА_6 побудував на вказаній ділянці садовий будинок, чим перешкоджає підприємству газового господарства виконувати комплекс заходів, включаючи систему технічного обслуговування і ремонту, підтримку системи газопостачання у справному стані.

Посилаючись на те, що відповідачам були видані приписи з вимогою про демонтаж будівлі, проте в добровільному порядку зазначені перешкоди не усунуті, ВАТ "Донецькміськгаз" просило позов задовольнити, зобов’язати ОСОБА_6 усунути порушення правил безпеки газопостачання, шляхом знесення садового будинку.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 21 листопада 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2008 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено у справі нове рішення, яким позов задоволено: зобов’язано ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні системою газопостачання шляхом зносу будівлі, що розташована на земельній ділянці № 14 СТ "Лідія" Кіровського району міста Донецька.

У касаційній сказі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Зобов’язуючи відповідача знести садовий будинок, апеляційний суд не зазначив норму матеріального права, на підставі якої ним вирішено спір.

Згідно вимог ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Статтею 111 ЗК України передбачені обмеження прав на земельну ділянку.

Судом установлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Донецької міської ради СТ "Лідія" у встановленому законом порядку, були виділені земельні ділянки у постійне користування для ведення садівництва на індивідуальних ділянках, передбачених для передачі у приватну власність та у тимчасове довгострокове користування для ведення садівництва, у яких не зазначено що на території товариства існує газопровід високого тиску та його охоронна зона й також відсутні будь-які обмеження щодо користування землею.

ОСОБА_6 є членом СТ "Лідія" і користується земельною ділянкою № 14 з 1990року, 1991-1992 роках відповідач побудував на зазначеній земельній ділянці садовий будинок згідно з генеральним планом забудови СТ "Лідія", доводи позивача в цій частині спростовуються наявними в справі доказами, яким суд дав правову оцінку.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що газопровід високого тиску проходить саме на території СТ "Лідія".

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального та матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи наведене рішення апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2008 року скасувати, а рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 21 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.